Аби вчитись, у 12 років втік з дому, навчився шити, а потім взявся розбудовувати Закарпаття

Михайлові Васильовичу Роману 88 років. Ці красні за віком роки треба було і заслужити від Всевишнього. Це вже той життєвий рубіж, коли оглядаючись назад в минуле, людина може дати оцінку всім справам , задля чого жив на землі.

  • Рекламуйся у газеті «Закарпатські оголошення»! Тел. 050 222 50 50

А тому, є що сказати людям, бо все своє свідоме життя працював заради інтересів людей, свого села, яке любив і переживав за його долю. Михайла Васильовича життя не балувало, а навчало переборювати труднощі та ще й досягати певних успіхів. Змалку зростав у багатодітній сім’ї сільських трударів де знали ціну хліба і навчали дітей берегти його. Спочатку навчався у сільській школі, де не було відповідних умов. А душа прагнула знань. Вирішив втекти до Мукачева до двоюрідної тітки. Влітку у 12 річному віці  з клунком з їжею в руках пішком та попутними підводами добрався до Буштина і попутними вантажними автомашинами до Мукачева. Хлопчика впізнали родичі, зраділи йому і поселили у себе. Восени пішов у 6 клас Росвигівської школи, де навчався лише на відмінні оцінки. Пізніше вже будучи учнем 8 класу, Михайлик записався учнем на курси крою і шиття артілі імені Молотова, що недалеко від школи. Невдовзі успішно закінчивши курси майстрів-крійників почав працювати по фаху, а згодом і майстром швейного цеху. Працюючи у вечірній час, одночасно закінчив і Росвигівську СШ. Це була його перша життєва перемога, коли почав самостійно заробляти собі на життя. Зі швейної артилі по призову пішов в армію. Службу проходив в Грозному, що в Чечні. Сержант Роман був редактором стінівки «На варті Батьківщини». Саме з армії бере початок його захоплення поезією, прозою, яке пізніше в житті знайшло себе у його книгах, написаних на високопрофесійному рівні. Але потяг до знань брав своє. Зразу ж після демобілізації вступив до Серноводського сільгосптехнікуму механізації та автоматизації виробництва, де отримав червоний диплом техніка-механіка. По закінченні технікуму  здав документи в зоовтеринарний  інститут в м. Львів який закінчив успішно. А доля тягла його в Карпати, рідну Углю, за якою завжди сумував. Мав можливість працювати інженером-механіком у райсільгосптехніці, а опинився в Углі через брак керівних кадрів у Колгоспі  «Іскра». Прийняв на себе господарство з напіврозваленими хлівами, які трималися на підпорах та ще з величезними фінансовими боргами перед державою. Новопризначений голова колгоспу рішуче взявся реорганізувати відстале господарство і люди повірили Роману, який всі свої справи робив відкрито, прозоро і чесно. Починаючи з 1959 по 1979 роки колгосп, а згодом  радгосп «Іскра» з найвідсталішого господарства в області став багатогалузевим господарством з інтенсивним розвитком сільськогосподарських галузей, підсобних промислів. Успішно діяли цегельний завод, мармуровий цех, килимарний цех, столярний цех.

  • Золотце, читай газету «ЯСНО»!

У одному з віршів, який немовби робить підсумки його діяльності, Роман згадує те, що сталося:

Двадцять років з добрим гаком

Справи спільні ми вели,

Працювали всі за фахом,

Господарству лад дали.

З приводу цього ще слід додати що М.В. Романа ще у 1973 році нагородили орденами трудового червоного прапора. І не дарма, бо було враховано його особистий внесок у справу зміцнення радгоспу «Іскра».  Минали роки, і радгосп набирав темпи росту і це радувало душу голови. Наприкінці 70-х років Міністерство авіапрому СРСР  запланувало  відкрити сучасний завод в районі. Вибір пав на Буштинський консервний завод, який дав згоду на будівництво. Але внаслідок величезної клопіткої роботи М.В. Романа, завод почали будувати в Углі. Добре обізнаний з ситуацією яка склалася навколо вибору місця будівництва 1-й секретар  обкому Г.Й. Бандровський сказав на бюро в Тячеві, що на таких людей як Роман можна покластися в будь-якій справі бо не підведе, а організує завод. І дійсно, Роман не шкодував ні часу ні сил, щоб переконати чиновників різного рангу, що Угля маючи великий людський потенціал підходить на цю роль щонайкраще. За порівняно невеликий період в Углі почали зводити цехи, гаражі, склади. З’явилися квартири для спеціалістів, успішно будувався дитячий садок, вузол зв’язку, електропідстанція високої напруги 110/10 Квт., підстанція 30/10 квт. В с.Дулово та лініяя електропередач Дулово-Угля.  Окрім цих важливих об»єктів, Роман подбав і про газифікацію Углі і  ЗЗТО, яким успішно керував.

Важивим об’єктом для Углі і всього району постало питання газифікації, виробництва і потреб населення.

         В ті дні на сесії районної ради  Штефаньо І.П (голова) наполягав прийняти рішення про газифікацію всього Тячівського району. За роки радянської влади спроби газифікувати район неможливо було вирішити, тому будівництвом ЗЗТО давало можливість вирішити питання газифікації району. Це питання обговорювалось в облвиконкомі (голова Мальованик).  Роман М.В. змушений був це вирішувати і на велике диво вирішив. Однак, поставив вимогу, що він спроектує і вирішить питання будівництва газопроводу, газифікації шляхом участі одного з діючих заводів Тячівського району на що, погодився Буштинський завод Електроавтоматика.

Перший факел районної мережі загорівся в с.Угля.

Колишній директор «Електроавтоматики», що в Буштині М.А.Азарій на одній з районних сесій сказав:  «Я впевнений- не було б М.В.Романа, не  було б і газу у районі». Кращої оцінки діям М.Романа годі й шукати.

А тим часом, зростала впевненість у завтрішньому дневі, зростав добробут углянців бо мали роботу вдома і зарплату в 500-600 карбованців, яка на той час була високою. Ці успіхи відчуваються у  вірші Романа « Нащо блукати по світу»

Нащо блукати по світу?

Нащо долі десь шукати

Коли край нашт наймиліший

Всім красивий, всім багатий.

 

Тим часом, робота на ЗЗТО успішно кипіла. З’явився робот-маніпулятор МП-101, який розроблявся за трьома зразками і постачався на всі літакобудівні заводи країни, освоєно токарно-гвинторізний верстат ТВ-125, почався випуск деревообробного верстата «Снігуріон», фрезерного верстату РС-250. ЗВВО в Углі прогресував і набирав обертів, мав велику перспективу розширення та побудови інфраструктури. Та після розраду Союзу заводом перестали цікавитися, як і іншими підприємствами Тячівщини і його чекав неминучий крах, тому настав час негайного перепрофілювання виробництва для збереження колективу і налагодження виробництва. Замовлень не було, а звідси змінилися і фінансові потоки і спеціалісти почали задумовуватись що далі робити.

З жалем згадує Роман ці роки у своїх віршах:

Знов проводжає село синів своїх заробітчан

Що валками в Європу прямували,

Вони немов середньовічний караван,

Поповнювали списки нелегалів.

 

         М.В. Роман з сумом згадує, що не вдалося довести до кінця другу чергу заводу, адже передбачалося будівництво нового виробничого комплексу на 10000 робочих місць, медсанчастини, поліклініки-лікарні, санаторію-профілакторію, залізниці Буштино-Угля, ПТУ на 460-480 місць. В Углі діяла футбольна команда, організовано ансамбль «Смерічка», відкрито музичну школу, створено духовий оркестр, побудовано ясла-садок «Сонечко», багатоквартирні житлові будинки, тощо.  Все це результат організаторської роботи однієї людини – Романа М.В. Фактично ці плани були погоджені і включені у план майбутніх п’ятирічок. Всі ці об’єкти мали підвести Углю до рівня селища або міста. А цього не сталося через недбалість від вищого керівництва країни до керівників в містах, селах  і громадах , які втратили грунт під ногами і довіру народу. Наполеглива робота та великі труднощі  пов’язані з заводом позначилися на здоров’ї Романа М.В.

Україно, ненько мила

Ти в світі єдина

Роззброїлась передчасно

Як мала дитина.

 

Тебе рідні поганьбили

Нищою зробили

У пошуках порятунку

Посвіту пустили.

Іди, шукай правди, дольі

У чужих країнах

А твоя, колись потужна

Стоїть у руїнах.

 

Робочі місця знищили

Та пограбували,

Що не встигли розікрасти

За хабар продали.

 

Запанував в Україні

Безлад та знущання,

Яке ж звідси всіх майбутне

Повстає питання?

 

Нарід пішов до майдану

Відповідь шукати,

Там відчули смертний постріл

Та голос пихатий.

 

Боже  щедрий  захисти нам

Неньку-Україну

Збережи її кордони

Щоб нарід не гинув.

 

Ублажи ворожі сили

Покарай  бандитів

Аби не  було війни

Від  нині  до  віків; ні у нас ні в світі.

 

Щоб у братського народу

Дружба процвітала

Щоб жодна країна світу

Горя не зазнала…(щоб не було Армагедону).                                 М.РОМАН. 13.03. 2014р.

 

У віці 64 роки Михайло Васильович пішов на пенсію за власним бажанням і передав ЗЗТО в Углі в стані повної готовності продовжувати роботу та перепрофілювати виробництво з повним комплектом засобів виробництва, діяльності та достатньо  коштів на рахунку заводу.

Пам’ять про добрі результативні справи зроблені для  людей не згасає.

З гіркотою відвертається М.Роман дивлячись на те, що перепрофілювання не відбулося.

Подробиці написано у книгах Романа та Михайла Карпатського.

           Швидко спливли роки. Повиростали і стали на самостійний шлях діти. Дочка Ірина стала лікарем, інша Надія пішла по маминій стежці, третя дочка Наталка стала юристом, двоє синів Володимир та Роман теж юристи. З’явилися і онуки  в молодих сім’ях. Велика родина Романів протягом довгих років живе мирно, злагоджено. Це переважно культурні, виховані, інтелектуальні люди, здібні до навчання і освоєння різних професій. Вони працьовиті, вимогливі до себе і до інших, а головне не зганьбили поганими вчинками свою велику родину. Гордістю родини Романів  є син старшого брата Івана , Роман Михайло Іванович, який є доктором економічних наук, професором, автором 42 наукових праць з економіки. Окрім цього, він є членом-кореспондентом міжнародної академії підприємництва і одночасно ректором інституту менеджменту. І це все ще не повний список колишнього випускника Углянської СШ, який завдяки рішучості і працьовитості зумів досяти таких висот в житті. А роки проходять… Михайло Васильович, маючи неспокійну вдачу багато пише, згадуючи минуле, коли працював на благо односельчан, створюючи їм кращі умови для життя. Одна за одною видаються його книги: «Моя доля», Карпатські самоцвіти», « А бідні не плачуть». В його книгах все пережите життя, яке даремно не пройшло, бо завжди любив Карпати, своє село і віддавав всі свої сили, здібності на благо односельчан. Йому є що сказати людям, сміливо подивитися їм у очі. Незабаром, а саме 2 березня М.В. Роман буде святкувати свої 88 років  у колі великої родини, яка його шанує і любить. То ж здоров’я і багато років життя бажаємо Вам у цей день наш любий імениннику.

В.Феєр м.Тячів

Більше унікальних новин про область  читай у газеті «Закарпатські оголошення» згодом. Купи газету у кіоску або передплати на своїй пошті. Індекс 23375. zakarpatpost.net

Прокоментуй!

(Required)
(Required, will not be published)