Як Хуст втрачає туристичні можливості. Із пам’ятників маємо лише Камінь Кащука

Хуст – чи не єдине місто в області, де за роки Незалежності майже не встановлювалися нові сучасні пам’ятники.

  • Читай газету «ЯСНО»! Живи на ЯСНОму боці!
  • Купи газету у кіоску або передплати на своїй пошті. Індекс: 76076

Винятком є лише пам’ятник Шевченку  (за кошти області) сумнозвісного Ігоря Гречаника, автора ужгородської “Свічі пам’яті”, яку одразу зненавиділи закарпатці і прозвали місцевим термінатором та страхіттям (Шевченко з крилами також не є фотозоною для туристів, адже такий образ поета подобається хіба що одиницям і самому автору), а також Героям Небесної Сотні у парку відпочинку. Тут втілити задум у життя місцевим ковалям дійсно допомогла мерія. Але подякувати варто ініціативному Василю Вайнрауху, бо якби не він, пам’ятника б точно не було.

Місцеві художники також мали багато ідей, але добровільно від них відмовились, бо немає грошей – немає робіт, а творчого потенціалу у нашому місті не позичати. Люди в нас дуже талановиті і це – правда. Утім усе впирається у брак фінансування, адже кошти на такі потреби мерія не закладає.

А от за ініціативи мерії на Майдані Незалежності зате встановили велетенську кам’яну брилу. Це сталося до відкриття оновленого центру. Камінь у народі прозвали каменем Кащука.

А тим часом місто втрачає безцінні можливості встановлення пам’ятників без збитків для місцевого бюджету.

Цими днями, наприклад, на Міжгірщині відкрили аж три пам’ятники – креативні, сучасні і гарні, такі, біля яких точно фотографуватимуться туристи.

Розкажемо трохи про них для ознайомлення.

Першою у Міжгір’ї відкрили скульптуру під назвою “Міжгірський Віл”. Відомо, що на честь вола було названо місто Волове (сучасне Міжгір’я).

Наступну композицію – “Долоня бокораша” – відкрили на Синевирському перевалі.

А остання скульптурна композиція “Ліс трембіт” прикрашає перевал Присліп.

Ця робота також дуже приваблива і демонструє давнє музичне заняття закарпатців, для яких трембіта слугувала ще й звуковим сигналом про різні події.

А тепер про головне! Як вдалося втілити в життя такі ідеї?

У липні цього року було оголошено імена переможців конкурсу культурно-мистецьких проєктів для громад з населенням до 50 тисяч осіб  «Малі міста – великі враження». Конкурс був спрямований на розвиток культурно-економічного потенціалу територій через підтримку стартапів, що пов’язані із культурною спадщиною громад. Фінансування таких ініціатив відбувається за кошти грантової програми Уряду.

На впровадження культурно-мистецьких проектів громад у 2019 році Уряд виділив 50 млн грн, у конкурсі перемогли 74 проекти.

На Закарпатті виявилося 2 переможці – агентство регіонального розвитку та транскордонного співробітництва “Закарпаття” та Невицька сільська рада, комунальне підприємство “Ужгородське районне агентство розвитку” з проектом “Традиції без кордонів”.

Тож чому Хуст не став учасником такого конкурсу, чому не подавав проекти, чому не переміг? Адже таким чином можна було б реалізувати надзвичайно цікаві проєкти місцевих авторів і привернути до міста багато туристів, які б захотіли фотографуватися біля цікавинок.

Шкода, що втрачаємо безціні можливості, а цікавих фотозон та пам’ятників у місті так і немає!

Чому влада Хуста не зацікавлена у подібних проєктах? Чому так і живемо з велетнем-монументом, що розвалюється у центрі та каменем біля сцени? Невже хустяни не заслужили хоча б на один унікальний пам’ятник, який би міг стати обличчям міста?

zakarpatpost.net

 

 

Прокоментуй!

(Required)
(Required, will not be published)