У новому театрі в Хусті буде вистава про любов, героїзм та життя закарпатців часів Карпатської України

До 80-річчя створення Карпатської України Закарпатський обласний театр драми та комедії підготував музичну драму О.Гавроша «Останнє танго в Хусті» (режисер-постановник В’ячеслав Давидюк).

  Театральна історія Хуста кінця 30-х років минулого століття тісно пов’язана із професійним державним театром «Нова сцена» (керівник Ю.Шерегій), що переїхав з Ужгорода у зв’язку з адміністративно-територіальним поділом Закарпаття.  Серед українського населення Закарпаття панувало духовне піднесення, адже Хуст став культурним осередком для проукраїнських політичних партій, громадських організацій, представників інтелігенції, поступово зростало самоусвідомлення національної єдності закарпатців з усім українським народом.Більшість з них об’єднувала спільна ідея – створення автономної незалежної держави. І дуже часто ця ідея доносилася у маси саме крізь призму творчості,  зі сценічних майданчиків. Окрім професійного театру, з’являлися і невеличкі аматорські театральні колективи. Саме розповідь про один з них була покладено у основу п’єси «Останнє танго в Хусті».

«В основу драми покладено розповідь про “Летючу естраду” – мистецького рою Карпатської Січі, який діяв кілька місяців у Хусті, – ділиться авторським задумом п’єси драматург Олександр Гаврош. –  Талановиті хлопці і дівчата об’єдналися в революційний театр і стали передовим загоном вояків-митців. Їхні імена знають дослідники, але маловідомі широкому загалу. “Останнє танго в Хусті” – це спроба віддати їм останю шану, адже доля більшості з них склалася трагічно».

Режисерська постановка В’ячеслава Давидюка допомагає не тільки відчути атмосферу часів Карпатської України, але й максимально розкрити весь драматизм вистави від початку до кінця. У цьому допомагає і сценографія Ігоря Білецького, від побутової до умовно-символічної: білі нарциси, як символ Хуста і молодих невинних душ, життя яких так швидко обірвалось; танго – танець митців, символ невмирущого мистецтва (балетмейстер Валерій Кіш), художні інсталяції та плакати тогочасної преси (головний художник Василь Штефуца). Костюми художника-модельєра Оксани Дорошенко допомагають якнайкраще розкрити образи персонажів кінця 30-х років. Цікавим режисерським рішенням є створити такий собі «театр у театрі», який дозволяє глядачам побувати на концерті «Летючої естради» у далекому 1939 році.

  Невід’ємною частиною вистав нашого театру є музичний супровід оркестру, тому і ця не є винятком (керівник Олександр Локотош). Як вихідці зі співочої нації, митці «Летючої естради» не втрачають нагоди поспівати чи то від нудьги, чи задля завоювання прихильності дами серця, чи коли смуток огорне душу (музичний керівник Марія Волошин). Аранжував музичні твори для вистави місцевий композитор Віктор Чаусов.

Головним героєм драми є Микола (актор Василь Снітар) – режисер, поет, співак, керівник аматорського гурту – «театру вогняної доби». Він є прототипом українського поета, драматурга, хорунжого Армії УНР Миколи Чирського, якого література запам’ятала ще й завдяки п’єсі «Отаман Пісня». Розуміючи, що держава починається десь на інтелектуальному рівні свідомості людини, Микола пропагує ідею через мистецтво, виступаючи разом з гуртом друзів-однодумців від села до села. Образ Миколи символізує сукупний образ героїв-січовиків, відчайдушних борців, які і словом, і крісами виборювали шлях до розбудови омріяної незалежної України. Це герой, якому від початку доля призначила стражденний шлях, якщо не від кулі, то від смертельної хвороби.

Анатоль Демо (актор Анатолій Барна) – балетмейстер «Летючої естради», написаний з реальної особи Анатоля Довгопільського (псевдонім «Демо»). В період Карпатської України очолив мистецький відділ «Летюча естрада» у складі збройних сил автономії Карпатської Січі. За покликом обов’язку перед країною він залишає багатообіцяючі контракти у Парижі і «мчить» до Хуста будувати омріяну державу. Цей образ зітканий із суперечностей: він постійно розривається між дружбою і коханням, громадянським обов’язком і спокусою вигідних контрактів за кордоном.

Ще одним представником «мистецького рою» був український художник-графік, іконописець, театральний декоратор, громадсько-політичний діяч Михайло Михалевич, у п’єсі – Михась (актор Микола Шпеньович). Він працював у Карпатській Україні, очолював мистецьку референтуру вищого командування Карпатської Січі. Найбільше відомий своїми плакатами, присвяченими боротьбі Карпатської України проти угорських і польських агресорів.

Як нема народу без поетів, так і театр Карпатської України був би неповним без одного з активних її творців – поета Івана з Ірляви, відомим у літературі як Іван Ірлявський (актор Василь Довганич). Попри свій юний вік та вразливу чуттєву натуру Іван зумів стати невід’ємною частиною бійців мистецького фронту.

Не менш насиченими є жіночі персонажі, які хоч і постійно перебувають у «любовних трикутниках», проте свого жіночого щастя так і не знайшли.Калина (акторка Мирослава Рибчук) – примадонна театру «Нова сцена». Самодостатня жінка, успіх і слава у якої давно вже біля ніг, проте глибоко нещасна у особистому житті. Василина Мак (акторка Валерія Вайнраух) – дівчина з гірського села, яка втекла з дому, бо захотіла стати артисткою. Вона, тендітна і відчайдушна, долучається до «Летючої естради» і разом з хлопцями без вагань стає на лінію оборони. Обидві закохались у Миколу, проте він віддав своє серце Україні, яку мріяв створити. «Василина – гірська коломийка, а Калина – вишукане танго», – так говорить про дівчат головний герой.

Селянин, батько Василини (актор Сергій Маслов) – дуже колоритний дядько з Колочави, представник народних мас, які хоч і живуть повсякденними побутовими клопотами трохи осторонь революційних подій, проте готові підтримати борців за краще життя. Це добре прочитується, коли батько благословляє свою улюбленицю на служіння ідеї.

Вагомості значення Карпатської України для європейської спільноти додають другорядні персонажі – представники іноземної преси, які у часи Карпатської України дуже цікавилися суспільними процесами: Майкл Вінч (актор Михайло Анишинець) – пресова агенція «Ройтерс», Ен Огара Мак Кормік(акторка Аліса Смерека) – кореспондент газети «NewYorkTimes» та Петро Лисюк (актор Василь Бабич)– американський кінооператор українського походження.

Тема Карпатської України як ніколи актуальна для дослідження та висвітлення у культурно-мистецькому аспекті, адже події 1939 року це не тільки велич і трагедія Хуста і його околиць, а сьогодні вже розглядається не інакше як один із етапів державного будівництва незалежної України. Недарма сучасні українські політологи й історики ввели Карпатську Україну в періодизацію українського державотворення. Тому є сподівання, що подібно митцям «Летючої естради» акторам Закарпатського обласного театру драми та комедії теж вдасться стати тим «рупором мас», який через музичну драму «Останнє танго в Хусті» зможе допомогти пізнати Карпатську Україну зсередини та пронести ідею української національної свідомості.

ОлесяЧепелюк,

керівник літературно-драматургічної частини

Закарпатського обласного театру драми та комедії

 

Прем’єрні покази вистави відбудуться у приміщенні Закарпатського обласного театру драми та комедії 16 березня о 15.00 та о 18.00.

mediakhust.net

Прокоментуй!

(Required)
(Required, will not be published)