Хустська школа, в якій лікували поранених та зошит часів одноденної незалежності

Історія, яку розповідають кілька фото зі шкільного музею старої гімназії в Хусті – столиці Карпатської України

Чи знаєте ви, що незалежність не обов’язково проголошують на площі або в історичній помпезній будівлі з колонами? Буває й так, що її проголошують у шкільному спортзалі. Саме так було з проголошенням незалежності Карпатської України — у буремному березні 1939 року, 15 числа. Тоді до Хуста, у реальну гімназію, яка, можна сказати, щойно (усього чотири роки тому) почала діяти у місті, з’їхалися делегати з регіонів Закарпаття на Сойм Карпатської України. Планувалося спеціальне засідання, на якому мали проголосити незалежність, тобто державний суверенітет нового державного утворення — Карпатської України, а ще — ухвалити конституційний закон, обрати президента держави та затвердити уряд, пише Укрінформ.

ПРЕЗИДЕНТ, ОБРАНИЙ У СПОРТЗАЛІ

У провінційному Хусті (який ні до, ні після того не був столицею) для Сойму не знайшлося приміщення, окрім як спортивного залу отої реальної гімназії.

Його “оформили” під зал засідань: там зробили трибуну — для перших осіб держави, розставили стільці — для 32 делегатів та лавиці — для усіх тих, хто бажав бути присутнім на цій події.

Меморіальна дошка на будинку, де мешкав Августин Волошин
Меморіальна дошка на будинку, де мешкав Августин Волошин

За свідченнями очевидців, місця усім не вистачило — чимало людей стояло ще й знадвору, очікуючи доленосних рішень із того засідання. А вони були саме такими, бо незалежність проголосили (і на політичній карті світу з’явилася нова держава Карпатська Україна), а президента обрали — ним став Августин Волошин. І це відбувалося під час сумнозвісних подій на Красному полі — там ішли бої з угорською армією, що наступала на Хуст. Бої велися саме для того, аби якомога довше протриматися й проголосити незалежність до окупації угорцями столиці Карпатської України Хуста.

ОСЬ ЦІ ЛАВКИ, СТІЛЬЦІ, АЛЕ НАЙЦІКАВІШЕ — ЗОШИТИ

Ми побували у цьому історичному спортзалі — там, каже вчитель історії Олена Алексик, керівник музею школи, досі зберігаються автентичні лавиці тих часів: як їх завезли за чехів, так вони і служать досі учням, які хочуть присісти — перепочити чи переодягнутися під час уроку фізкультури. Ну а в той день саме на них ставали попід стінами ті, хто хотів більше бачити або ж навіть зробити історичне фото (знаємо ж бо, що проголошення Карпатської України висвітлювали європейські та навіть американські газети, які делегували сюди репортерів). Уже згодом у шкільному музеї ми бачимо стілець — також типовий того часу, на якому могли сидіти делегати того з’їзду.

Олена Алексик
Олена Алексик

Але найцікавіше, – каже Олена Алексик, – це знайдені не так давно учнівські зошити тих часів.

Їх знайшли випадково. До 70-ї річниці в школу до Хуста приїздив тодішній президент України Віктор Ющенко — тому в історичному спортзалі нагально робили ремонт. Зірвали старі панелі, а за ними виявили три зошити, записи із занять у яких датовані 1938 та 1939 роками. Це “Русский школьний зошит” Василя Сливки, домашній зошит Анни Сливки та словник з німецької мови Віктора Павлова.

– Це оригінальні зошити — вони не спеціально писалися чи відбиралися для музею, відтак, ще цікавіші — бо живі, – каже вчителька.

ШКОЛА, В ЯКІЙ ЛІКУВАЛИ ПОРАНЕНИХ

З її слів, за ними маємо можливість підтвердити ті факти, що з часу, як до Хуста переїхав з Ужгорода уряд Карпатської України, ця школа використовувалася не для навчальних потреб.

– Зі шкільних документів знаємо, що після листопада 1938 року (у грудні 1938-го, а потім у січні, лютому та березні 1939-го) навчання в класах велося епізодично. Постійно навчався тільки випускний 8 клас — їм надавали якісь окремі приміщення в школі, – каже Олена. – Втім, де саме займалися діти, не відомо. Знаємо зі старих фото, що на першому поверсі розташовувалося щось на кшталт військового госпіталю — там є туалети, душ, тож там тримали поранених, там працювали медсестри.

Зі шкільних документів так званих “годичных отчетов” той факт, що уряд Карпатської України використовував школу для своїх потреб, можемо підтвердити, бо за 1938/39 навчальний рік “годичный отчет” не видавався, а вже у 1941 році є запис, де йдеться про те, що з кінця 1938 року до середини 1939 школа не працювала, – як причина цього вказується, що школа використовувалася для урядів, які були переведені до Хуста з Ужгорода. Угорці навіть гордують назвати ці “уряди”, принципово не згадують назву Карпатської України!

Ну а в учнівському зошиті про це говорять дати: домашню роботу Василь Сливка з четвертого класу виконує 29 жовтня 1938 року, а наступну йому задають вже аж 2 червня 1939-го.

УГОРЦІ В ДОКУМЕНТАХ НАВІТЬ НЕ ЗГАДУЮТЬ, ЯК НАЗИВАВСЯ ТОЙ “ІНШИЙ УРЯД”

Цікаві ці записи не тільки датами – а й тим, як за цими датами можна прослідкувати кардинальний відхід від викладання українською.

У зошиті Олени Сливки, також четвертокласниці, 22 лютого 1939 року є шкільна праця. А вже 27 квітня 1939 року в дітей повним ходом пішла “школьная работа” – тобто, мову навчання змінили швидко і радикально — на російську.

– Угорці у викладанні у місцевих школах часто спиралися на білих емігрантів, інтелігентів, які підбиралися для цього, їх толерували – каже Олена Алексик.

КОЛИ ІНОЗЕМНЕ СЛОВО ПЕРЕКЛАДАЛИ ОДРАЗУ ДВОМА ІНШИМИ — ТЕЖ ІНОЗЕМНИМИ

Ще краще “мовна політика” після окупації Карпатської України прослідковується у словнику з німецької мови Віктора Павлова.

– У записах, датованих 1938 роком, бачимо німецькі слова — в один рядок і напроти — переклад на українську, – показує вчителька. – Далі вже переклад робиться виключно на російську — це триває, як видно із записів, до середини 1940-го року.

А вже далі діти записують переклад двома мовами — російською та угорською. Тобто, одразу можна сказати, що з окупацією угорцями Карпатської України в гімназії змінилася мова викладання.

Угорці толерували російську, але не допускали навіть згадки про українську, – каже історик.

Власне, дивні відчуття від цих зошитів — начебто й не надважлива державна грамота, але чіпляє те, як на дітях одразу відбилася реакція офіційної влади, яка змінила українську владу на цій території. Вражає, наскільки швидко це відбувалося, без особливих обговорень і рішень якихось там міжнародних комісій — як цього вимагають зараз, стаючи на захист права вчитися рідною мовою. А найбільше — вчить нас, сучасників, що свою державу й мову, свою ідентичність треба боронити. Аби потім не писати в словниках переклад з іноземної одразу двома іншими — і також іноземними, нерідними мовами.

Тетяна Когутич, Ужгород-Хуст Фото автора та Сергія Гудака

zakarpatpost.net

1 коментар

  • At 2019.03.05 20:59, dpv49@mail.ru said:

    Буду на Закрпатти, привезу ксерокории журналу Поступ…з 1939 рик…Там богато цикавого!!! Знаете про такий журнал!!!???

    (Required)
    (Required, will not be published)