Як майстриня з Хуста вишиває пасхальні рушники та ночами робить писанки

До Великодня багато майстринь хочуть порадувати родину новими виробами. Для улюбленого заняття жінки викраюють кожну вільну від інших справ хвилинку, пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».

Марія Іванчук – майстриня на всі руки.  Вона добре знається на хендмейді: удень продає вироби на ринку, а ночами виготовляє ексклюзивні речі своїми руками. Але перед великими релігійними святами хустянка займається виключно тематичною творчістю – писанками та рушниками.

Від бабусі до онучки

Пані Марія родом з Коломиї. Каже, що в неї вдома вишивали всі, але любов до малювання голкою дісталась їй саме від бабусі.

«У нас у сім’ї було так заведено: усі жінки повинні були вміти вишивати. Сорочки,серветки, скатерті, рушники, ікони… Ми робили все. Вишивала і мама, але саме бабуся зуміла донести до мене велич  предківського ремесла, – зізнається майстриня.  – Робота дійсно, дуже кропітка, потребує усидливості. Хоч сама я дуже непосидюча, енергійна, але  так  уже вийшло, що коли над чимось працюю, ніби потрапляю в інший вимір, відключаюся від усього.  Життя – штука непередбачувана… а вишивання заспокоює, надихає, навіть лікує.»

Марія Іваничук ні дня не може прожити без роботи і без вишивки. Голка і нехитрі пристосування завжди при ній. Хоча вдень серед людного ринку вдається зробити хіба що кілька стібків… однак вечорами майстриня намагається вишити якомога більше… не для кількості, а для задоволення.

Свій талант жінка передала і дочці, але найбільше подобається вишивати онучці Марічці.

«Вона – моя надія. У неї все чудово виходить. Радію, що мою справу буде продовжено, – усміхається умілиця.

При цьому жінка показує сорочку, яку вишиває гуцульським хрестиком на льняній матерії.

«Це особливий дрібний хрестик. Тому при роботі потрібно дотримуватися точності малюнка. Ні найменшого відхилення! Інакше утворюється річ можна зіпсувати, – ділиться думами вишивальниця. – Такою технікою роблю і пасхальні покривала для кошиків. Виходять дуже гарні».

«Котилася писаночка з гори на долину…»

Крім вишивання майстриня з Хуста охоче проводить час над створенням писанок та мальованок.

«Коли робиться пасхальне яйце, бажано мати чисті думки, думати про щось хороше. Мама вчила мене співати або церковні, або народні пісні. Тоді й веселіше працюється, і  нічого поганого не лізе в голову. А от розмальовувати яйця можна акварельними або акриловими фарбами, або спеціальними фарбами та лаками для яєць. Дехто наносить  узори навіть фломастерами. Щоправда, для цього потрібно мати мистецький хист, творчу жилку і багату фантазію. Правда, зараз багато хто поєднує при оформленні яєць різні техніки – пасхальний атрибуті обклеюється різними стрічками, і розписується, і оздоблюється усілякими наклейками, квітами. Хто як уявляє, такі робить»,- наголошує пані Марія.

Серед її виробів також чимало причепурених  блискітками, мереживом, кольоровими скельцями, навіть, ґудзиками.

До речі, зі слів майстрині, на Гуцульщині її родичі вміють навіть вишивати яйця… голкою і звичайними кольоровими нитками.

«То – дуже складна техніка, адже яєчна шкаралупа – матеріал крихкий, тому будь-який неточний рух руки призводить до непоправного пошкодження виробу, – запевняє умілиця. – Проте спробувати зробити писанку варто кожному, адже писанка – один із символів України. Із давніх-давен яйце, як і дерево, вважалося символом весняного пробудження природи, зародження життя, продовження роду. У дохристиянські часи писанка виконувала роль оберега. Ця традиційна функція, як і найдавніший орнамент, частково збереглася й досі: трикутники, спіралі, клинці, трироги і свастики – все це знаки різних ритуалів і священних магічних чисел, котрі в свідомості сучасників не втратили оберегового значення. На жаль, сьогодні найчастіше батьки купують дітям  купують і малеча просто обклеює ними яйця, навіть не спробувавши щось самотужки  зобразити».

Отже, Марія Іванчук умілиця радить робити писанки на курячих яйцях, або принаймні обирати натуральний матеріал, дерев’яну, а непластмасову основу.

«Великодні атрибути  повинні мати зв’язок із природою, а не з пластиком, приміром, чи з пластмасою, що вже було створено людиною. Утім зараз народну писанку мало хто робить, переважно майстрині працюють над авторськими. Прикро, але багато що втрачено. Сучасна людина інакше дивиться на світ. Але минуле ми також не повинні забувати», – наголошує майстриня.

Марина АЛДОН, газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Прокоментуй!

(Required)
(Required, will not be published)