Чому в річках, що протікають через Хуст, плавають телевізори, холодильники та трупи тварин

Хоч у Хусті питання централізованого вивезення сміття і вирішено, та в річках все одно плавають побутові відходи.

Часто в Тисі, Ріці, не кажучи вже про Хустець та Млиновицю, можна побачити як пластик, так і холодильники, телевізори стільці та інший непотріб. Самі вони у воду не потрапляють. А винних чомусь ніхто не карає… незважаючи на те, що місто просто рясно оснащене камерами спостереження.

 «Моя хата скраю»?

Чомусь у всіх бідах наші земляки традиційно звинувачують чиновників та комунальників. Так, з одного боку це правильно, адже саме вони відповідають за чистоту міста. Але чи тільки вони? Дивно, але власної причетності до проблеми забруднення природи майже ніхто з самих містян не відчуває. Але ж кидають непотріб у воду не працівники якихось служб, а пересічні хустяни та мешканці району, які живуть за гаслом: «А після нас хай і трава не росте». Як не прикро, та у багатьох із нас немає поваги до оточуючих.

«Так роблять усі», «тут і до мене було брудно», «хтось це прибере» – несміливі спроби виправдатися для тих, хто в глибині душі розуміє: сміття – це дикунство. А тим часом чисті закарпатські ріки можуть поступово перетворитися на стихійне звалище. Скільки ж у Тисі лише пет-пляшок, які потім пливуть у Європу і за які нас потім штрафують сусіди.

Найбільше непотребу вода приносить в періоди повноводдя. Газета «Наш Хуст» вже неодноразово писала про цю проблему.

Можна побачити у водах Тиси і автомобільні шини. При цьому любителі машин напевно забули, річка – це живий організм, оселя для риб, птахів, жаб, плазунів та різних тварин. Тож чи приємно було б тому, хто позносив до водойми власний непотріб, аби хтось увірвався до нього в квартиру, залишив сміття посеред кімнати і пішов.

Як же підводним мешканцям жити посеред решток людської життєдіяльності? Адже відходи є часто небезпечними як для їхнього життя, так і для тих, хто ними харчується.

Утім чи не найбільше потерпає від людської безвідповідальності Хустець, особливо в районі ринку. Але це не єдина проблема водойми. У річку досі спускають каналізацію і фекалії ті, хто живе неподалік. Тож потім і не треба дивуватися, куди поділася зі смердючої води риба.

Важливо усвідомити масштаби об’ємів відходів, які накопичуються у воді та отруюють її. Бо ж якщо не за рівнем життя, то, принаймні, за кількістю сміття наша держава може стати одним з європейських лідерів… звісно ж, не з найкращого боку.

Трупи у воді

Слід зазначити, що на Закарпатті існують ще жахливіші звички, ніж викидання у воду побутового сміття. У нас заведено топити у водоймах новонароджених цуценят та кошенят, мовляв, і так домашня улюблениця привела на світ багато потомства, тож краще вбити відразу, ніж потім ламати голову, де прилаштувати малюків. Таке трапляється частіше в селах району, ніж у самому місті, але в річку нещасні травини все одно потрапляють.

Але й це ще не все. У річки закарпатці викидають і трупи тварин. Зокрема, в тому ж Хустеці журналіст zakarpatpost.net неодноразово бачив мертвих курей та качок, а в Тисі – свиней.

Хоча, з іншого боку, у сільських населених пунтах немає ні скотомогильників, ні централізованих звалищ. Проте чомусь ніхто не закопує мертву домашню птицю чи свиню в себе на городі… а сільські ради не поспішають укладати угоди на вивезення з населених пунктів побутових відходів. Люди ж мовчать, бо за таку послугу потрібно платити, а викинути непотріб абиде можна безкоштовно. Проте такого знущання над природою немає в жодній країні Європи.

Потворна краса Вільшанського водосховища

Днями в Інтернеті оприлюднили вражаючі світлини водосховища на Теребле-Ріцькій ГЕС. На жаль, сміттєва проблема Вільшанського водосховища не втрачає актуальності уже далеко не перший рік. Його вже навіть у цьому році кілька разів чистили за допомогою спецтехніки, та місцеві мешканці все одно перетворюють унікальну пам’ятку на сміттєву урну.

Фото Романа Михайлюка, туриста, що завітав на Хустщину, надзвичайно гарні і колоритні, на них чітко показано як мальовничу місцину, так і непотріб, який псує краєвид.

Автор ніби балансує на грані прекрасного і потворного й за допомогою контрастів передає шокуючу реальність.

Нагадаємо, що в серпні працівники екологічної інспекції, лісового господарства, держслужби з надзвичайних ситуацій (у тому числі водолази), обленерго, Нацпарку «Синевир» та Національної гвардії у водосховищі, яке називають штучним морем Карпат виловили близько півтори тисячі мішків сміття, більшість якого – пластикові пляшки.

Після цього, за розпорядженням голови ОДА Геннадія Москаля, ряд сільських голів було притягнуто до адміністративної відповідальності за неприбраний на територіях їхніх населених пунктів непотріб.

Однак і це не допомогло уникнути нового забруднення водойми.

Наразі, як не прикро, Вільшанське водосховище знову потопає у смітті.

Чи є вихід?

Слід зазначити, що в області постійно озвучується питання створення підприємства, яке б займалось утилізацією відходів. Деякі напрацювання в цьому плані є вже на Берегівщині. Проте заводів потрібно більше – тоді й сміттєва проблема хоч частково відпаде, а краяни матимуть нові робочі місця.

Запровадження в Ужгороді системи роздільного збору відходів якогось дієвого результату у плані чистоти водойм не дало. На жаль…

Тому передусім виходом із ситуації може бути дієва система адмінпокарань.

Найбільш ефективним способом боротьби з екологічними правопорушниками було б накладення штрафів та залучення сміттярів до громадських робіт, зокрема, до прибирання як набережних, так і центральної частини Хуста.

До речі, за порушення правил благоустрою (у тому числі – викидання сміття у недозволених місцях) статтею 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність, яка тягне за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, громадян – суб’єктів підприємницької діяльності – від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Для прикладу, у Сінгапурі лише за викинутий на вулиці папірець можна поплатитися штрафом у 500 євро.

Марія УЖАНСЬКА

Прокоментуй!

(Required)
(Required, will not be published)