Базарні війни в Хусті: бабусі з сумками займають «бойові позиції»

Де краще купувати:  на облаштованому ринку чи на бруківці?

Стихійна торгівля в Хусті – проблема не сьогоднішня. Із року в рік її то піднімають, то про неї забувають. Періодично поліція проводить рейди, коли розганяє продавців із вулиць Карпатської Січі та Рєпіна. Але тільки правоохоронці відтягнуться, як бабусі з величезними сумками знову займають свої «бойові позиції» перед магазинами.

Дехто каже, що потрібно штрафувати підприємців за те, що дозволяють здійснювати несанкціоновану торгівлю під своїми вітринами. Вони ж відмахуються, мовляв, що раз просять продавців піти, але не завжди вони їх слухають. Тож чому одні закликають припинити торговельний хаос на вулицях, а інші категорично купують лише з бруківки?

Ситуацію можна розглядати з двох сторін. З одного боку, лікарі постійно запевняють, що крам, придбаний не з прилавків, а з землі, є небезпечним. Найбільше це стосується молочної продукції, яка не піддається термічній обробці. Адже коли жінка купує для дитини домашній сир із бруківки, це може становити загрозу здоров’ю малюка. На жаль, у ситуації, що склалася в багатьох містах, не тільки в Хусті, багато в чому винна держава. Якщо раніше ще якість продуктів могла проконтролювати санепідемстанція, то тепер повноваження переклали на ветеринарну медицину, яка крім контролю за м’ясом нічим не займається (у питанні збуту продукції). Та й якщо у господаря невідомо з яких причин загинула корова чи свиня, «папірець», що тварина була здоровою, можна купити.

Проте варто згадати й про тих, для кого ринок – можливо, єдиний шанс для того, щоб заробити копійку. Звісно, далеко не всі з продавців реалізовують те, що виростили власними руками, серед них багато перекупників, але в них також, ймовірно, така робота є основним видом діяльності і більше заробітків вони не мають.

А що ж думають самі хустяни про стихійну торгівлю?

«Ті люди – то є саме Закарпаття. То – частина нашого життя. Працьовиті, з мозолястими руками, завжди заклопотані. Я не можу навіть уявити без них Хуст»,- каже газеті «Наш Хуст» перша ж опитана нами молода матуся Руслана.

«Я все розумію, виживати всім треба. Але чому я повинен платити податки, а вони – ні. Має бути якась справедливість. Тому хай продають, де хочуть, але законно», –                                                                           наголошує підприємець Дмитро.

«Я сама пенсіонерка. Тому завжди виявляю солідарність і купую продукти на вулиці від таких же літніх людей, як сама. У них продукція завжди свіжа, не як у супермаркетах»,- зізнається старенька містянка пані Ірина.

«Подивіться довкола, невже тут чисто. Ринок – це завжди купи сміття. Продавці не прибирають його за собою. Смітять до того ж ще й покупці. Такого немає ніде в Європі. Продукція має реалізовуватися з прилавків, її якість повинні перевіряти контролюючі органи. А не – щось завалялося вдома – значить, можна поїхати в Хуст і збути. Там усе згребуть», – стверджує студент Микола.

Справді, біля ринку завжди брудно. Крім того, нерідко продавці «окуповують» лавиці. Зрозуміти їх можна, адже півдня вистояти на ногах непросто, тим більше коли вік уже далеко не юний. Утім «розквартировуватись» на зелених острівцях і затоптувати газони – це вже занадто.

Невже комусь зовсім начхати на працю інших, адже хтось у облаштування центральної частини Хуста вклав, м’яко кажучи, душу, не тільки сили.

Оскільки думки покупців дуже різняться, спробуємо поцікавитись позицією продавців. Нехай вони самі розкажуть, чому продають посеред тротуару.

По-перше, на ринку інколи вони справді не можуть знайти вільні місця. Їх займають, як правило, ті, хто торгує щодня… Часто – перекупники. По-друге, на ринках із них справді беруть відповідну плату, хоча офіційно говориться, що «стихійникам» місця даються безкоштовно. По-третє, сам менталітет. Продати у щось посеред людного натовпу можна набагато швидше, ніж із-за ринкового прилавку.

«Не від доброго життя я тут»,- з гіркотою в голосі зізнається одна з продавчинь.

Жінка каже, що вона з Виноградівщини. Продає яблука. Дає по 10 гривень за кілограм.

«Я ж сама виростила все, мені ніхто дерева не садив,урожай не збирав,- не може зрозуміти старенька, чому таких, як вона, називають порушниками. – Продукцію привезла з дому, не крала. Якби заробляла так, як наші чиновники, не мала б потреби мерзнути на ринку».

Дійсно жінку шкода. За мізерну пенсію вона точно не розкошує. Та й одягнена дуже бідно, у хустці та вицвілій куртці.

Тож чи справді вона є правопорушницею? Коли дивишся у вицвілі від років очі незнайомки і ловиш на собі змарнілий від втоми погляд, її стає відверто шкода.

Чоловік, що прилаштувався біля неї і збуває картоплю, також переконаний, що нічого протизаконного не робить.

Тож що роботи з проблемою, що постала на часі? Так, продають з асфальту та бруківки продукцію переважно приїжджі. Але вони теж люди, їм теж треба годувати родини. Чи може влада запропонувати їм якусь альтернативу? Так. Це – місця на ринку. І вони дійсно є, але люди туди вперто не йдуть. Чому? Кажуть, що там не купують. А хто винен? Ми самі. Ті, хто кричить, що стихійної торгівлі бути не має, а сам же купує з землі. Звісно, так роблять не всі. Але ж пенсіонерам стояти годинами на холоді теж не солодко. Можливо, над вирішенням питання влада повинна працювати шляхом діалогу з тими бабусями та дідусями?

Лише разом можна знайти якесь компромісне рішення. Інакше питання не вирішиться в найближчий час точно. А подібні рейди, як показала практика, результату не дають.

Викорінити стихійну торгівлю можна, лише створивши для цього належні умови. По-перше, продавці справді повинні мати достатньо місць на ринках і плата за них має бути розумною. По-друге, мають діяти жорсткі системи штрафів, бо усні попередження на наших краян не діють. Оновлений центр не має перетворитися на великий стихійний ринок. Так уже було… ще кілька років тому.

mediakhust.net

Прокоментуй!

(Required)
(Required, will not be published)