Василь Снітар: «Хустський театр ­ це вишенька на торті, яку кожному захочеться скуштувати»

У березні Хуст отримав від обласної влади величезний бонус, на який навіть не очікував

Після того як Мукачівська міськрада без будь-яких попереджень і погоджень із управлінням культури ОДА вилучила будівлю Закарпатського обласного театру драми та комедії з оперативного управління цього закладу, передала її на баланс міського відділу культури й прийняла рішення про створення міського театру, обласний театр із Мукачева формально переїхав до Хуста. Таке управлінське рішення прийняв Геннадій Москаль. Тоді голова ОДА свій вчинок пояснив тим, що, мовляв, так буде краще для всіх.

Обкладинка свіжого номера газети «Наш Хуст»

Хуст дійсно мав перед Мукачевом певні привілеї. По-перше, театральна історія міста над Тисою давніша, ніж Мукачева. По-друге, Будинок культури, на базі якого розквартирувався новий театр, може вмістити 360 глядачів, тоді як Мукачівський усього 150. Але на цьому вагомі аргументи Москаля вичерпуються.  Тож невідомо, насправді керманича області більше хвилювала культурна історія  Закарпаття, театральне майбутнє нашого краю чи «розбірки» з політичним опонентом, який має пряме відношення до міста над Латорицею. Адже приміщення, у яке було перенесено театр із категорією «обласного» назвати театром важко.

Старий радянський будинок культури у Хусті знаходиться на місці, де колись (за угорської влади) були конюшні. Дехто зі старожилів його досі так і називає. Приміщення занедбане і зовсім несучасне. Навіть у Берегові набагато кращий будинок культури.

Столичним гостям, які обіцяють приїхати незабаром на прем’єру новоспеченого театру, навіть соромно буде показувати внутрішні приміщення споруди.

Щоправда, за два роки будинок культури обіцяють перетворити на справжній театр із гарним фойє та глядацькою залою. Ремонтні роботи фінансуватимуться з міського бюджету та Державного фонду регіонального розвитку, а утримуватиметься театр, як і раніше, з обласного бюджету. Акторська трупа по штату складатиметься з 26 осіб, частково вона вже сформована.

Передусім планується провести капітальний ремонт даху та добудову адміністративних будівель, оновити фасад, зробити оркестрову яму, модернізувати глядацький зал. Але поки що це лише обіцянки. Після оглядин будинку культури складається далеко не найкраще враження про сам корпус.

Зовсім інше можна сказати про колектив. Гостей тут зустрічають із піднесенням і захоплено розповідають про плани, радіють новому статусу і обіцяють дуже старатися, аби виправдати всі сподівання. Більше того, у очах трупи такий запал, якого давно не доводилося бачити, навіть попри те, що репетиції проходять у холодних приміщеннях.

Журналіст газети «Наш Хуст» поспілкувався з очільником театру Василем Снітаром і поцікавився, чи готові хустяни до такого щастя – мати професійний театр, та ще й обласного рівня.

«Чи щоразу зриватимемо аншлаги – поки що не знаю, – наголошує пан Василь. – Але з того, що нам відомо, можу сказати, що хустяни мені постійно говорять, що неабияк раді тому, що ми заслужено повернули собі звання театрального міста. Адже свого часу Хуст мав «Нову Сцену» – колишній драматичний театр, тепер же у нас є Закарпатський обласний театр драми та комедії».

Слід зазначити, що Хуст дійсно має славну театральну історію. Перший на території сучасного Закарпаття український театр відкрився в Ужгороді 15 січня 1921 року під назвою «Руський театр товариства «Просвіта». А от другим після нього став пластовий театр «Нова Сцена» у Хусті, який проіснував 5 років – із 1934 по 1939 рік – та отримав звання державного театру у Карпатській Україні. Співзасновниками були брати Шерегії – Євген і Юрій-Августин, а також Микола Аркас (молодший).

«Хустяни засумували за театром, – долучається до розмови завідувачка літературно-драматичною частиною Олеся Чепелюк. – Так само, як коли відкрили кінотеатр, до нас приїжджали цілими сім’ями навіть із інших закарпатських міст. Тепер, гадаю, також матимемо багато гостей. Хуст – місто давнє, має власні цікаві культурні традиції, тут завжди жило багато інтелігенції. Нам давно не вистачало професійного театру. Не лише старше покоління хустян, але й молодь мріяла про потужний осередок духовності».

«Колектив театру дуже цікавий, – додає Василь Снітар. – Усі в нас люди творчі, позитивні, налаштовані на роботу. До вистави зараз готуються 12 осіб. Це – впевнені в собі люди, які дуже багато працюють над собою, постійно вдосконалюються. Хустський театр – це вишенька на торті, яку кожному захочеться скуштувати».

«Нам дали компетентну оцінку спеціалісти. Ми постійно запрошуємо фахівців із Києва. З акторами працюють хореографи, спеціалісти зі сцен мови, акторської майстерності, сценічного мистецтва, пластики рухів з Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, – наголошує PR-менеджер Яна Величканич. – Практично немає такого тижня, щоб до нас ніхто не приїжджав. Програма дуже насичена. Актори працюють із дев’ятої ранку до вечора. Тут взагалі зібралися люди, які живуть театром. До того ж це  не просто ентузіасти з вулиці, а професіонали з відповідною освітою. Крім того, двері у нас відкриті. Долучитись до колективу можуть і інші бажаючі».

«Хоч наразі не можемо запропонувати творчим людям прекрасно облаштоване робоче місце, але готові поділитися теплом своїх сердець, любов’ю до роботи, готові дати можливість підігріти нашу мистецьку атмосферу власними талантами тим, хто хоче стати частиною театру», – зізнався пан Василь.

На питання, чому театр дебютує з «Наталкою Полтавкою» Котляревського, яка давно стала класикою, а не з виставою якогось сучасного автора, Василь Снітар відповів, що колектив моніторив ситуацію і поки що не знає аудиторію, тому вирішив запропонувати добре відомий твір.

«Ми подивилися рейтинг вистав по Україні і з’ясували, що «Наталка Полтавка» є однією з найбільш популярних на теренах нашої держави, – наголосив керманич Закарпатського обласного театру драми та комедії. – Дехто називає її навіть «Наталочкою-виручалочкою». Далі будемо ставити і сучасних авторів».

На запитання, як справи з костюмами, пан Василь відповів: сподівається, що все буде добре. Говорити про сценічний одяг поки що зарано, але він вірить, що гроші на нього знайдуться.

Крім столичних наставників театру багато в чому допомагає місцевий театрознавець, який наразі є виконувачем обов’язків режисера-постановника Василь Андрійцьо, людина з багатим життєвим досвідом, кандидат мистецтвознавства, культуролог, автор багатьох театральних видань.

«Він знає про театр не з чиїхось слів, а зсередини, він є кістяком колективу, постійно щось підказує, допомагає розібратись у термінології, спрямовує всіх у правильне русло, працює з персоналом, розповідає акторам про історію театру», – наголошує Олеся Чепелюк.

Найболючішим питанням для хустського театру є матеріальна база. Тим більше, коли бачиш натхнення, з яким колектив береться до справи, щиро хочеться, аби трупа працювала в належних умовах, а не в полупаному приміщенні. Але ні актори, ні очільник у відчай не впадають, не бідкаються, навпаки – обнадійливо запевняють, що все буде добре.

«Будемо чекати на ремонт, який нам запропонували стільки, скільки треба», – впевнено стверджує керівник колективу».

У найближчих творчих планах хустських театралів – дебютна вистава. Проте коли її зможуть побачити глядачі – поки що невідомого, дату колектив обіцяє незабаром додатково повідомити.

А тим часом, оглядаючи у фойє проект, який влада обіцяє реалізувати протягом двох років, не можна не звернути увагу на кілька недоліків у ньому…

Але не будемо акцентувати увагу на поганому, адже після спілкування з колективом Закарпатського обласного театру драми та комедії хочеться позитиву – аби театр запрацював на повну потужність і зали завжди були повні вдячних глядачів , аби окрилені хустські театрали й надалі раділи роботі та в майбутньому тішили земляків цікавими сценічними виступами.

Марина АЛДОН, газета “Наш Хуст”, екслюзивно для mediakhust.net

Прокоментуй!

(Required)
(Required, will not be published)