Угорські провокації: для чого надумувати мовний конфлікт

Почну з того, що сама я наполовину угорка і перша мова, якою в дитинстві розмовляла, була саме угорською. Колись це було нормою для закарпатців: у багатьох родинах  розмовляли угорською, а дітей віддавати вчитися в українські школи. Та й тепер ніхто нікому вдома не забороняє спілкуватися хоч китайською мовою. Більше того, дехто з моїх родичів живе в Угорщині. Отже, применшувати роль держави-сусідки не в моїх інтересах. Однак… я живу на території, яка є частиною України і поважаю закони своєї держави.

Тому проаналізуємо ситуацію із «Законом про освіту». Чи насправді все так катастрофічно погано і чому виникла конфронтація інтересів на мовному підґрунті.

Згідно з новим законом про освіту, починаючи з 1 вересня 2018 року дошкільну і початкову освіту діти можуть здобувати мовою відповідної національної меншини, при цьому паралельно вивчаючи державну мову.

З 5 класу діти національних меншин починатимуть навчатися державною мовою, а мову національної меншини вивчати як окрему дисципліну.

Якщо мова нацменшини відноситься до мов Європейського Союзу, можливе викладання однієї чи декількох дисциплін мовою цієї нацменшини.

Тож у чому проблема? Хто обмежує права угорців?

Угорщина  настільки обурена прийнятим документом, що розцінює його як ніж у спину своєї держави. Чомусь наші сусіди вбачають  у новаціях пряму загрозу правам 150 тисяч угорців, що мешкають на Закарпатті.

Цікаво, що за даними Міністерства освіти, в Україні працюють 176 угорськомовних шкіл.

А тим часом в Угорщині немає жодної української, за винятком двох недільних –  у Будапешті та Ніредьгазі. Але вони не загальноосвітні. І Україну це влаштовує.

Так чому ж не влаштовує угорців?

А ви пробували у них влаштуватися на роботу? Думаєте, що володієте мовою? А спробуйте! І вам скажуть:  «Спочатку вивчіть літературні норми, а тоді приходьте. Ваші знання кухонного спілкування недостатні». Справа в тому, що на Закарпатті протягом багатьох років існує як діалект української, так і угорської. Наші шукають у Будапешті «бозар», а не «пійоц», тобто, ринок і дивуються, чому їх ніхто не спрямовує туди, куди потрібно.

Так що не все так гладко.

Але повернемось до закону.

“Ми вважаємо, що найтемніші сталінські часи повернулися в Україну, яка називає себе демократичною державою. Це викликало обурення, коли український парламент прийняв закон, що порушує конституційні права меншин, наприклад, таких, як угорці Закарпаття”, – пише президент Закарпатського  угорського інституту імені Ференца Ракоці ІІ Ільдіко Орос.

І її можна зрозуміти. Вона відстоює права угорської мови через те, що й так студентів у очолюваному нею виші дуже мало. За даними МОЗу, магістратуру щороку закінчують всього по 20 осіб із факультету.  У минулому навчальному році там на денній формі навчалося 556 студентів , на заочній – 194, на неакредитованих курсах – 343. І це при тому, що ВУЗ – єдиний угорськомовний в Україні, та ще й навчання на відміну від інших університетів є безкоштовним. Видно, що навчальний заклад зовсім не користується попитом навіть серед закарпатських угорців.

Виходить, що  навіть у одній середньостатистичній закарпатській школі є більше учнів.

Отже, варто згадати й про результати ЗНО.

За офіційною статистикою Українського центру оцінювання якості освіти, більше 36% випускників Закарпаття склали зовнішнє незалежне оцінювання з української мови з результатом від 1 до 3 балів за 12-бальною шкалою. При цьому найгірші результати ЗНО з української мови отримали випускники з Берегівського району, де компактно проживає угорська громада.

Є села, де 100% учнів провалили тестування.

«Трапляються випадки, коли абітурієнти не можуть самостійно заповнити навіть заявку на ЗНО», розповідає Святослав Бабіля, координатор громадського спостереження за ЗНО в Закарпатській області ГМ «Опора».

Але крім того, що Закарпаття щороку пасе задніх за результатами ЗНО, угорськомовна Вишківська школа імені Келчеї, що на Хустщині, має найгірші показники тестування в Україні!

Як анонімно розповіла нашому виданню вчителька з Берегова, діти навіть не хочуть відвідувати уроки української. Дехто з її учнів каже, що вчитиметься в Будапешті, а дехто – що туди ж поїдена заробітки.

А хто ж тоді залишиться вдома? Цікаво виходить… чи не так?

І хіба таке не насторожує?

Ніхто не виступає проти етнічних закарпатських угорців. Вони самі ні в чому не винні. Вони просто живуть ніби у резервації.  Винні передусім політики, які нічого людям не пояснюють, а лише нав’язують власні переконання, бо так їм вигідно.

Тай у даній ситуації не можна не згадати нещодавній візит Путіна до Угорщини і його зустрічі з Орбаном.

Отже, на жаль, без руки Кремля й тут не обійшлося. До слова, у окремих містах області ще кілька років тому батькам платили чималі кошти щомісяця тільки за те, що віддавали дітей до угорських шкіл.

Відтак плату відмінили, бо попит на угорську віднедавна зріс. А відповідно і учнів у таких навчальних закладах стало більше.

Угорщина ж не один рік вкладає ресурси у Закарпаття.

А що стосується закону, то  МОН  днями також прокоментувало ситуацію.

Зокрема, після зустрічі з представниками дипломатичних місій міністр освіти Лілія Гриневич заявила:

«По-перше, ми готові надати до Ради Європи 7 статтю закону для експертизи. Ця стаття не порушує тих міжнародних зобов’язань, які взяла на себе Україна. Ми переконані, що на даному етапі розвитку нашої держави і зважаючи на розширення освітніх прав дітей з національних меншин, ми робимо крок, щоб розширити використання української державної мови в системі освіти».

За її словами, українська сторона готова працювати в спільних робочих групах та проводити консультації з мовного питання з країнами-партнерами.

Утім за закон хоч і проголосували депутати, та Президент його досі не підписав і чи підпише – невідомо.

Тож усі дебати на даному етапі є нічим іншим, як переливанням води.

Слід зазначити, що  знати багато мов загалом добре і хай би діти продовжували вивчати  угорську, як додаткову мову, адже як-не-як, це мова нашої найближчої сусідки і тепер, коли маємо безвіз, можемо  абиколи поїхати за кордон. Але при цьому, першочергово, школярі мають знати мову держави, у якій живуть, адже українські школи фінансуються з українського бюджету, тож як деякі учні можуть зовсім не володіти мовою країни, у якій мешкають? Такого нонсенсу немає ніде у світі!

Крім того, знати українську дітям вигідно для власної перспективи, адже за розмірами території та кількістю населення Україна набагато більша за Угорщину, тож і знайти роботу вдома фактично більше можливостей. Але не знаючи українську, у людей виникають складнощі, бо в тому ж таки Берегові потрібно спілкуватися з туристами, які угорською не володіють зовсім.

Тай більшість наших земляків, що б вони не казали,  але  не збираються виїжджати на постійне місце проживання в Угорщину.

До того ж угорські зарплати є зовсім не такими захмарними, як про це дехто розповідає, адже самі угорці їдуть працювати на заробітки в Німеччину та Швейцарію.

Тому якби деякі місцеві політики та ЗМІ, щедро фінансовані державою-сусідкою, менше роздмухували ситуацію, ніяких ексцесів у нас наразі б не виникло.

Але, зрозуміло, закарпатські етнічні угорці – це електорат угорського прем’єра, який підбурює і свій, і наш народ, і навіть Європу. А закарпатські політики, діяльність яких оплачує Угорщина, на місцях відпрацьовують кошти, сіючи розбрат та надумуючи міжнаціональний конфлікт, якого насправді не існує.

Отже, чи варто піддаватися провокаціям?

zakarpatpost.net

 

Прокоментуй!

(Required)
(Required, will not be published)