Коли в Хусті з’являться цікаві скульптури та пам’ятники

Нещодавно газета «Наш Хуст» писала про скандальний Монумент Слави, що підпадає під закон про декомунізацію, але який районні депутати вперто не хочуть передавати на баланс міста. Справді, якби споруда знаходилася на утриманні мерії, її вже давно привели б до належного вигляду, як і планувалося ще до початку реконструкції середмістя. Більше того, хустяни майже впродовж року активно обговорювали проекти і навіть активісти з ветеранами дійшли консенсусу, вирішивши забрати величезну трибуну й демонтувати комуністичну зірку.

Утім сталося, як сталося… і зараз із заміною керівництва району будемо сподіватися, що справа врешті зрушиться з мертвої точки.

Але мова нині піде не про кам’яного монстра у серці Хуста, а про інші пам’ятки.

Публікація нашого видання викликала неабиякий резонанс серед мешканців Хустщини і навіть надихнула народного депутата на ініціювання встановлення у місті нової монументальної споруди.

На своїй сторінці у одній із соцмереж парламентарій написав:  «Нещодавно в якомусь матеріалі читав, що в нашому місті катастрофічно не вистачає монументів, пам’ятників. Готовий взяти на себе втілення такої ідеї в життя. Ваші думки, з цього приводу».

У дописі йшлося про Магдебурське право і увічнення цієї історичної події.

«Друзі, а чи відомо Вам, що місто Хуст – це фактично перше місто на території сучасної України, яке отримало Магдебурзьке право? Суть Магдебурзького права полягала у тому, що міське населення звільнялось від юрисдикції урядової адміністрації (феодалів, воєвод, намісників та ін.) й місту надавалась можливість самоврядування на корпоративній основі, запроваджувались власні органи міського самоврядування», – наголосив депутат від Хуста.

Справді, у Хусті дуже славне історичне минуле і увічнювати є кого і що. Більше того,першим Магдебурське право отримав Виноградів.

Але дивує, якщо вже мова йде про сторінки минулого, чому столиця Карпатської України не має пам’ятника Волошину, який жив, працював і очолював маленьку державу саме у місті над Тисою.

Із усієї монументальної спадщини у нас є лише погруддя поету-русофілу Дмитру Вакарову, письменнику Олександру Маркушу та просвітнику Олександру Духновичу.

Але в якому стані ці пам’ятники?! Чи є вони окрасою Хуста? Замальовані жовтою фарбою бетонні погруддя скоріше відлякують, а не приваблюють погляди перехожих.

Чи захочеться комусь із туристів сфотографуватися біля них?

Тай невже у місті не було більше славних діячів, яких можна було б увічнити?

Пам’ятники – справа не одного дня. У цьому плані Хуст завжди пас задніх.

Навіть крилатий Шевченко з’явився у нас зовсім недавно.

До речі, улюбленцем хустян пам’ятник так і не став.

Ідея поета-ангела в нас так і не прижилася. Тим часом нещодавно громадські активісти пропонували встановити у місті міні-скульптуру Пинті.

Деякі напрацювання в цьому плані вже є, але до повної реалізації задумів іще далеко.

Тай якщо для когось Пинтя герой, то в очах багатьох хустян, незважаючи на те, що оповідка  про народного месника є лише легендою, він постає як руйнівник головної святині міста – Хустського замку. Тож думки з приводу доцільності скульптури також розійшлися.

Тим не менше пам’яток від цього в Хусті більше не стало.

На сьогодні навіть у маленькому оригінальних  Перечині пам’ятників більше, ніж у третьому за розмірами закарпатському місті.

Звичайно, для того, аби у Хусті з’явилися туристичні родзинки, потрібні кошти. Але їх знайти можна. Тим більше, що такі заощадження завжди повертаються у вигляді надходжень із боку туристів. Та і саме місцеве населення хоче бачити рідний населений пункт гарним, сучасним доглянутим, впорядкованим.

Але в цьому питанні також потрібно виявити креативність, аби залучити до Хуста гостей.

Обкладинка газети “Наш Хуст”

Потрібні не просто пам’ятники, а цікаві об’єкти, такі, яких немає більше ніде. Бо, скажімо, ті ж Шевченики… нехай навіть візуально зовсім інакші, але є чи не в кожному райцентрі України… як колись і Леніни.

А от, приміром, у Бердянську є унікальний пам’ятник заздрості у вигляді жаби, у Запоріжжі – собачок, що цілуються, у Одесі – апельсину, у Полтаві – галушці, у Києві – коту Пантелеймону, літаючій корові, у Ніжині – огірку, у Миргороді – свині в калюжі…

Скільки ж позитивних і веселих архітектурних перлин оздоблюють Ужгород навіть говорити не будемо, туди краще поїхати і всі міні-скульптури оглянути власними очима, торкнутися  до них власними руками. Тай автор металевих див Михайло Колодко живе всього у сотні кілометрів від Хуста. Тому якщо в нас немає скульпторів, він міг би легко допомогти і заповнити неординарними роботами багаторічну прогалину у плані відсутності пам’ятників, більше того, зміг би втілити в життя ідеї креативно та цікаво… звісно,  за відповідну плату, але якщо вже щось робити, то тільки якісно і професійно.

Цікаво, що навіть якщо в гуглі ввести текст «пам’ятники в Хусті», то пошукова система видає не результат сторінки з посиланнями на існуючі монументальні композиції, а пропозиції від підприємців міста над Тисою із виготовлення надгробків.

Тож невже тільки могильними плитами може похвалитися славна столиця Карпатської України?

Шкода…

mediakhust.net

Прокоментуй!

(Required)
(Required, will not be published)