Чому хустяни не хочуть бачити на шкільних лінійках депутатів та чиновників

Після публікації zakarpatpost.net  «Чи дозволять закарпатці депутатам та чиновникам піаритися в школах 1 вересня» та аналогічних матеріалів у ряді українських ЗМІ,  почалося жваве обговорення теми у соцмережах. Краяни дуже негативно висловлювалися щодо  відвідин посадовцями свята першого дзвоника.

Свіжий номер газети “Наш Хуст”

А все почалося з того, що на сайті Чернівецької міської ради з’явилася петиція, у якій автор просить заборонити чиновникам, депутатам та іншим особам, крім працівників навчальних закладів, дітей та батьків, виступати на заходах, присвячених початку та закінченню навчального року.

Звісно, пропозиція є дуже слушною, оскільки традиційно перед святом 1 вересня  обласні ради, ОДА, міські, районні та навіть сільські ради складають списки своїх працівників та депутатів , у яких вказують,  хто з них і в навчальних закладах виступатиме.

Такий радянський розподіл «обов’язків» досі ніхто не відмінив. На Закарпатті подібні піар-кампанії є невід’ємною часткою шкільних  урочистостей.

Хоча існує закон про декомунізацію, фактично ми досі живемо старими стереотипами, більше того, переносимо їх туди, де виховується підростаюче покоління.

Як слушно зауважила одна з коментатрок, «депутати, яких вибирає народ нехай ідуть до своїх виборців на виборчі ділянки і там звітуються про свої досягнення в лобіюванні інтересів громади, яка їх обирала, а не стоять поважними муміями на шкільних лінійках, де від них жодної користі немає».

Інша дописувачка наголосила: «На жодній лінійці свого шкільного життя не слухала промови, а спілкувалась з однокласниками. Нудно. Варто відмінити в рамках декомунізації».

Ще один закарпатець написав: «Перед тим, як позувати перед камерами, спочатку треба було оплатити ремонт (не державний) своїм коштом. Тоді можна було б  по…красуватися. А так священики різних конфесій. Най благословлять».

Ще одну цікаву думку висловила інша закарпатка: «Як на мене, то слід би вже припинити ці совєтські дво-тригодинні стояння на “урочистій лінійці”. Малим діточкам нудно, дорослі бігають на перекури. А якщо іще і лінійка на вулиці… Для кого ці лінійки? Вчителям? Дітям? Батькам? Може, керівництву школи нема чим зайнятись, окрім як слухати музику із паршивих динаміків. Просто радянська звичка, бо 90 відсотків директорів – колишні комсомольці».

Дійсно, директори мовчать, бо влада їх тримає на посаді, а часом ще й «задобрює» подарунками для школи, скажімо, радіатором, комп’ютером, пластиковим вікном чи іншою дрібницею.

А всі серйозні ремонти тим часом проводяться за батьківські кошти. І це всіх влаштовує. Більше того, нерідко батьки купують дітям навіть книжки, бо програми щороку міняються і в шкільних бібліотеках літератури бракує.

Чому ж наші обранці не закуплять бодай книги для шкіл, чому не проведуть серйозні ремонти, а лише приходять  у освітні установи, аби себе показати та на інших подивитися.

Вчителі ж тихо перешіптуються, бо вголос бояться щось сказати далеко не всі.

Утім чиновникам вони також не раді.

Одне з зауважень до нашої попередньої  публікації красномовно про це свідчить.

«Я вчителька. Кожного року спостерігаю одну й ту ж картину. Шкода, що закарпатці трохи боягузи, що їм трохи не до того, що їм головне, аби в хижі був достаток. А мені противно від того, як вони(чиновники) “щиро” вітають і бажають, а самі нічого не зробили, щоб було комфортно в школі. Ремонт-батьки, парти, туалети, компи – все через батьківську невгамовність… все якісь спонсори. Та ну, їх, чиновників… Головними на святі мають бути діти та батьки. І вчитель – та сила, яка школу то поперед себе штовхає ,то на плечах тягне. Та й до решти, ми нічого не робимо, лише святкуємо, така ми нація…То, може, хай те стресове перше вересня буде звичайним днем? Пам’ятаю свій перший дзвоник.  Тоді я боялася відпустити мамину руку. Моя дочка до кінця не розуміла, чому її підняли на рівень польоту горобця, їй світ крутився в очах, а вона мала теліпати дзвінком. Хай, може, той день буде просто тихим днем зустрічі з друзями? Зекономимо сили, нерви, почуття, час і гроші», – зазначила коментаторка.

Проте більшість сіячів розумного, доброго і вічного хоча б заради етикету посміхаються незваним гостям і просять  дітей помовчати, поки  дядечко у мікрофон говорить незрозумілі для малечі тези. З батьками ж педагоги по—секрету можуть потеревенити про особисте і щиро зізнатися, що їх неабияк дратують візитери, які приходять до шкіл заробляти політичні бали. Адже вчителі – великий загін виборців, як і батьки, що присутні на урочистостях.

Така  піар-кампанія хоч і розрахована на перспективу, та чиновники, мери, сільські голови та депутати не скупляться в обіцянках.

А бути ближчим до народу означає не ходити між люди, займаючись саморекламою, а щось конкретне і корисне  робити для земляків, наприклад, за власні гроші щось подарувати кожній дитині. А в наших представників адмінапарату часто  слова розходяться з реальними справами.

Тим часом навіть якщо деякі з них вони й виконують, то за наші ж кошти – за гроші платників податків, беруть їх вони не з власних банківських рахунків, а з бюджетів сіл, міст, області чи з держскарбниці взагалі.

Тож для кого чи для чого вони йдуть на лінійки двічі на рік?

Заради дітей?

Аж смішно!

Журналісту  zakarpatpost.net   часто доводилося бувати на лінійках у різних куточках області. Тож неодноразово доводилося чути, що говорять учні під час виступів чиновників.

Ключові фрази звучали приблизно так: «Скоріше б замовк», «Чого приперся?», «Що за тип?», «Кому це цікаво», «Як би йому вимкнути мікрофон»… Тобто,  основні винуватці свята таким гостям зовсім не раді. У кращому випадку діти просто спілкуються між собою й не слухають виступаючого, у гіршому – відгукуються про чиновника нецензурно або намагаються зірвати його промову, видаючи різні характерні звуки.

Навіть після того, як один з депутатів якось перед виборами вручив першокласникам канцелярські набори, вони здивовано переглядалися між собою, мовляв, для чого їм це тепер… адже батьки все й так вже купити…

Отже, посадовцям, які збираються до шкіл, варто знати, що там на них зовсім не чекають.

Більш детально читайте у свіжому номері газети «Наш Хуст»

mediakhust.net

Прокоментуй!

(Required)
(Required, will not be published)