Мала станція в Хусті: жахіття нашого часу

Залізниці в Хусті ще немає і двох століть… а вигляд вона має гірший, ніж Ноїв ковчег, якому кілька тисячоліть.

Першу залізничну станцію в місті над Тисою  було відкрито 16 червня 1872 року у складі закарпатської залізниці Сату-Маре – Королево – Буштино.

Протяжність лише самої станції була 500 м, відрізок залізничного шляху мав довжину 1858 м та 7 стрілок. До придорожніх будівель вокзалу відносився склад розміром 119 м/кв та буфет.

Дивно, але в  70-ті рр. ХІХ століття лінія обминула навіть  Ужгород і Мукачево – центри карпатського руху. У ті часи ці міста були в немилості  угорських урядових кіл. Так тривало майже два століття.

Натомість Хуст активно розбудовувався і належав до основних  транспортних кіл Марамороша.

Протяжність залізниці складала 61 км 419 м, з них 47 км шляху проходило по території Румунії.

Стратегічна колія, так звана трансверсальна лінія, від Словаччини до Семигороду (Трансільванія) крім Хуста пролягала через Чоп, Берегово, Виноградів, Королево.

Зараз часи змінилися. Ужгород та Мукачево мають сучасні ошатні залізничні вокзали, кращі, ніж в Хусті наразі станції навіть у багатьох селах області.

А місто над Тисою хоч досі й має дві станції та обидві вони нагадують кадри із фільмів жахів, а не сучасні комплекси для очікування поїздів.

Якщо про Велику станцію вже писано-переписано, то Малу, яка знаходиться у самому історичному центрі, чомусь усі обходять увагою. А шкода… Бо саме там виходять із потягів щоденно сотні гостей.

Олена Ковач із Солотвина пенсіонерка. Вона приїхала в Хуст до сестри. У місті не була кілька років.

«Я багато наслухалася про легендарний центр міста. Вирішила навідатись, подивитися. Тим більше, що маю право на пільговий безкоштовний проїзд. Однак побачена картина зіпсувала мої піднесені враження,- наголошує жінка. – Містом я прогулялася. Воно дійсно гарне. Поспілкувалася з рідними і знову весела і щаслива навідалася на станцію, аби повернутися додому. Але побачивши руїни, що нагадують Хустський замок поруйнований блискавкою, настрій знову зіпсувався».

Василь Міллер навідався до Хуста з Королева. Тут він буває часто, торгує на ринку. Проте щоразу Мала залізнична станція  справляє на нього далеко не позитивне враження.

«Тут немає навіть де справити природну потребу. Аби піти в туалет, треба просити ключ від службового сортиру, який є лише в працівників залізниці.  А про громадську вбиральню для людей чомусь ніхто не подумав»,- наголошує чоловік.

Слід зазначити, що колись туалети на території станції були. Їх навіть постійно приводили до ладу – чистили і білили. Але потім чомусь їх знесли.

Ремонт тут проводився востаннє років 12-15 тому.

Тоді переробили сам корпус залу очікування, полагодили перила, встановили лавиці та сміттєві урни.

Зараз про ті часи ніщо навіть не нагадує.

Приміщення станції занедбане, жодного місця, де мандрівники можуть присісти немає ні в залі очікування, який обладнано, як автозупинку (без вікон та дверей), ні  десь поблизу. Лавиці виламали одними з перших. Хоча ще років п’ять тому були хоч якісь їхні залишки. Зараз же навіть натяку на них не видно.

Саму будівлю оздоблюють жахливі нецензурні написи та малюнки, які витвором мистецтва назвати не можна. Крім того, перила поламано, вигнуто, покриття на пероні понівечено.

Мала станція на обкладинці газети «Наш Хуст»

У мерії стверджують, що ремонти має проводити Львівська залізниця. Залізничники ж наголошують, що грошей немає.

Оскільки це жахіття знаходиться на території міста, то влада мала б шукати хоч якийсь консенсус, думати над тим, яким побачать Хуст туристи.

Адже після перемоги в конкурсі «Сім чудес України» тут чекали на справжнє паломництво візитерів з усієї держави. Але, очевидно, усе ж на гостей насправді не так уже дуже й розраховували, оскільки до їхнього приїзду ніхто й не готувався. Бо якби туристи дійсно ринули до Хуста, просто знепритомніли б від побаченого. Такі вокзали навряд чи у ХХІ столітті є в багатьох містах, які претендують на звання європейських.

Тому сумно, що насправді живучи майже в географічному серці Європи, маючи таке славне «залізничне» минуле, станції міста над Тисою волають по допомогу.

Невже за стільки років проблемну аж ніяк не можна вирішити? Адже колишня візитівка Хуста нині стала чорною міткою у очах як самих місцевих мешканців, так і гостей. Тож чи дочекаємось туристів із такими вокзалами – питання, на жаль, лише риторичне.

mediakhust.net

Прокоментуй!

(Required)
(Required, will not be published)