Хустянка розуміє мову тварин та знає секрети німецьких вівчарок

Не дарма собака вважається другом людини. Вона є дійсно і помічником, і компаньйоном під час подорожей і часто навіть домашнім лікарем.

Проте дехто утримує чотирилапих лише для того, аби вони охороняли оселю, а для когось вони є сенсом життя.

Марина Штефуца займається розведенням собак більше двадцяти років. Саме в цій справі вона знайшла себе і ця робота для неї є улюбленою, приносить велике моральне задоволення.

Сьогодні ми попросили її розповісти про тонкощі кіноголії, про те, як спілкуватися із тваринами і розуміти їх та про кумедні випадки у собаківництві.

Пані Марино, коли Ви почали розводити собак. Чи є у Вас улюблена порода.

— Чотирилапі в  нас вдома були завжди. Відколи себе пам’ятаю, у дворі була собака, а в хаті – кішка. Котів дуже любив мій батько. Він дресирував їх із ковбасою і вони його не просто слухали, а виконували такі трюки, які зараз не можна побачити навіть у професійних цирках. Загалом мене виховували в дусі любові до природи. Маленькою я ходила з татом на рибалку, а братові вирощувала для риболовлі хробаків.

Коли подорослішала, більшість часу займала робота. Працювала бухгалтером на Водоканалі і часу для  того, щоб серйозно займатися тваринами у мене не було. але собаки в нас все одно були. Переважно – прості дворові улюбленці. Не можна ділити собак на хороших і поганих, на породистих і безпородних. Усі вони створіння Божі і всі хороші. Поганими можуть бути тільки господарі, які належним чином не доглядають за ними, знущаються і виховують у тваринах агресію, або викидають на вулицю.

Взагалі собака ніколи не вкусить того, хто любить чотирилапих. Нападають вони лише на тих, хто їх не любить, або боїться. Люди виділяють специфічні ферменти, які тварини відчувають. Якщо до них добре ставитися, вони завжди відповідають взаємністю. Виняток становлять лише хворі на сказ.

Отже, першу вівчарку я купила років 30 тому. Це був кобель Джек. Проте тоді породистих собак ще було мало, про схеми щеплень не знали. Тож у сім  місяців він помер від ентериту. Я й сама ще знала небагато про ветеринарію.

У 1995 році у нас з’явилася інша вівчарка Джета. Це була дійсно собака для душі. Жила вона в хаті і ми з нею розмовляли, як із людиною. Виконувати якісь команди її ніхто не вчив, вона просто слухала нас і відповідним чином реагувала. Я питала: «Джетка хоче водички?» А вона йшла до умивальника і подавала знак очима. Коли я питала,чи йдемо гуляти, брала в зуби поводок, приносила його і клала до ніг.

Ми з нею часто їздили на природу і вона ніколи нікуди не відходила. Якось із цуценятами були навіть на річці. Джета поплавала і йшла до малят,кормила їх, а потім знову просилася у воду. А як вона пірнала! Дуже любила команду: «Апорт». Ми кидали їй камені і вона приносила із річкового дна саме той,який потрібно було. Про неї можна розповідати дуже довго,бо історій, пов’язаних із нею – безліч.

І який із них був найяскравішим?

— Яскраві всі, але один – особливий. Коли в нашому домі з’явилася Джета, я вже почала читати книжки з собаківництва та ветеринарії, часто консультувалася з фахівцями, бо були різні непередбачувані випадки – то кліщ вкусив, то лапку поранила, то апетиту не мала… часом собаки, як і люди, хворіють.

Якось ми чекали на цуценят. Як правило, вагітність у собак триває дев’ять тижнів. А тут диво. Джета народила на восьмому. Цуценята з’явилися нас віт слабкими і недоношеними, як семимісячні діти. Не всі навіть вижили. А було їх п’ятеро. Я їм і штучне дихання робила, і зі шприца годувала, але… залишилися лише троє. На пологах був присутній ветеринар. У мене самої на той час ще було мало досвіду. Він прощупав їй живіт і сказав, що все, пологи закінчилися. Але через тиждень трапилося неймовірне! Собака привела на  світ  ще трьох здорових цуценят. Ці  народилися вчасно, саме тоді, коли й мали. Я одразу зателефонувала лікарю, він не повірив. Прийшов дивитися і сказав, що за всю його практику подібного в нього не було ніколи.

Проте згодом я вже вичитала в Інтернеті, що при багатоплідній вагітності таке трапляться навіть серед людей. Загалом читаю дуже багато матеріалів у своїй галузі, намагаюся вдосконалюватися, адже Хуст – місто мале, тут живого спілкування з людьми, які займаються подібною справою, досить обмежене. Особливо хвилюють питання про здоров’я тварин.

А скільки найбільше і найменше цуценят народжувалося у Ваших собак?

— Найменше – один малюк, найбільше – 13. У середньому ж з’являється на світ 6-9 цуценят.

Скільки найбільше чотирилапих у Вас було?

— Одночасно – шість дорослих самок. Якщо разом із цуценятам, то бувало більше двох десятків.

У Вас лише вівчарки?

— Так. Але це не означає, що інші породи мені не подобаються. Я часто підгодовую будь-яких вуличних безпородних тварин. Вони теж гарні і теж милі, просто взяти їх собі в мене немає можливості. Якби в місті був притулок, я б з радістю там допомагала, була волонтером. Годувати всіх у мене взагалі пристрасть. Це передалося мені від мами.

І вуличні собаки Вас ніколи не кусають?

— Та де там! Вони аж пищать від радості, коли мене бачать. Чотирилапі вміють радіти так само які люди. Більше того, вони дуже віддані і ніколи не забувають людської доброти.

Вам хтось  допомагає? Адже у Вас чимале господарство…

— Одинадцятирічна онучка Іванка. Вона також дуже любить собак. Має свою улюбленицю. Звати її Торка. Ця вівчарка також особлива. Вона вміє відкривати будь-які двері. Чи то лапкою, чи то зубами… але перепон для неї не існує. Навіть холодильник може відкрити, вибрати з нього каструлю і наїстися. Наголошу, що у собак є свій холодильник у підвалі, до якого вони мають доступ. Їхня їжа зберігається тільки в ньому. Я щодня варю їм свіжі наїдки, ніколи не кормлю тим, що не змогли доїсти минулої доби.

І що вони люблять їсти?

— Готую їм суп, такий собі собачий борщ. Кришу туди буряк, капусту, моркву, різні овочі. Крім того, окремо варю м’ясо і окремо кашу. Далі все перемішую, додаю трохи води і хліба. До того ж даю їм вітамінні добавки, сухий корм. Молочним зловживати не треба. Така їжа важлива для цуценят, але не для дорослих собак. Хоча сир (творог) періодично, особливо під час вагітності їм потрібен. Не можна давати собакам свине м’ясо, кістки риби, кролика, курки, варену картоплю. До того ж вони завжди повинні мати доступ до сирої свіжої води. Подобаються собакам і сирі фрукти, але вони не є їхньою основною їжею. Проте часом давати їх теж потрібно, бо в них містяться натуральні вітаміни.

А чи не кусаються між собою Ваші підопічні?

— Ні. Кожна з них має власну територію, вольєр і будиночок для цуценят. Якби їх спустити разом, особливо, коли мають одночасно малюків, перегризлися б точно.

А у Вас улюблениця серед собак є?

— Ні. Усіх люблю однаково. Хіба коли в матері кілька дітей, когось вона виділяє? Собаки частково – ті ж діти.

Яких іще маєте вдома тварин?

— Зараз лише акваріумних рибок… і то небагато. Раніше ж були і свині, і кури, і качки, й індички, і кролики, і папуги, і морська свинка, і раки, і їжачок… навіть козу якось брала в оренду.

І для чого?

— Для собак! Коли народжуються цуценята, материнського молока часто їм не вистачає, я підкормлюю їх із кількох днів або готовими магазинними сумішами, або козячим молоком. Як правило, купую його. Але того разу мені запропонували не молоко, а козу – на тимчасове утримання. Господиня сказала: «Бери безкоштовно! І за молоко щоразу тобі платити не доведеться. Коли цуценят не буде, повернеш».  Я й погодилась, але то така морока! козу потрібно випасати,заготовляти їй траву, а ще й доїти. Раніше я ніколи цього не робила. Але довелося. Однак коза була хворою. У неї був мастит. Тож я ще й лікувала її, робила масажі, протирала різними настоянками та мазями. Проте вилікувала.  Хазяйка, коли забрала свою підопічну, здивувалася – коза давала аж шість літрів молока! А коли потрапила до мене – й літра за добу не було. А як реагували на неї собаки! Одна з них, Еда,коли я пішла її вигулювати, перестрибнула через огорожу й напала на неї. Справа в тому, що коза гуляла на її повідку. Собака й образилася. На щастя, все закінчилося добре.

До речі, жила рогата молочниця цілий місяць у вольєрі, що також дратувало моїх вівчарок. Думаю, вони раділи, коли козу нарешті забрали господарі.

Тобто, вівчарки, хоч і вважаються пастухами, не люблять кіз?

— По-перше – німецька вівчарка  ні не пастуша, ні не мисливська собака. Вона – службова, несе варту поруч із людиною. Вони часто використовуються на пошукових, рятувальних роботах, під час затримання злочинців поліцією, митниками, прикордонниками та іншими службами. У АТО теж багато вівчарок. Але в той же час вони можуть дуже мирно співіснувати з іншими домашніми улюбленцями. Просто та коза зайняла їхню територію і це їм було не до снаги. Справді дехто йде з німецькими вівчарками на полонину і вони можуть охороняти стадо. Але їхнє призначення зовсім у іншому.

Чи важко їх дресирувати?

— Ні. Але інколи є такий характер, який треба переломити. Головне, показати свою внутрішню силу,але при цьому не бити тварину. Переконувати треба передусім у себе в думках. Вони чудово відчувають їх, як і настрій, навіть самопочуття.

І як Ви з ними спілкуєтесь? Очима, жестами, голосом?

— Усяко. Вони розуміють усе з одного лише погляду. Слова потрібні не завжди. Хоча якщо готувати собаку до виставок, треба застосовувати і слова, і жести. Суддя не буде чекати і спостерігати на рингу, як ви переглядатися з улюбленцем будете. Йому потрібні конкретні чіткі дії.

За що любите собак?

— Люблять, як кажуть, не за щось, а просто так. Це виходить із душі. А тварини хіба нас люблять за щось? Вони вдячно лижуть руки,коли ми приходимо додому навіть якщо голодні. Скільки покинутих собак місяцями чекали господарів на зупинках,скільки не витримували розлуки. До слова, вівчарка – собака одного господаря. Її продавати чи давати комусь у дорослому віці не можна. Мої, наприклад, ні з ким із домашніх крім мене навіть їсти не хочуть. Ще онучка може їх накормити. Її також слухають.

Що можете порадити тим, хто вирішив завести пухнасте щастячко?

— Передусім, відповідально поставитися до свого вибору. Собака – не іграшка, з якою можна побавитись і викинути, вона – живе створіння, яке потрібно годувати, за яким  слід доглядати, піклуватися. Вибір має бути цілковито усвідомленим. А ще – тварин потрібно любити.

 Спасибі за розмову! Щастя Вам та Вашим собакам!

Розмовляла Дарина ОЛОС

Купити пухнасте  щастячко від батьків – переможців виставок, зі щепленням та паспортом можна, звернувшись за тел.: 068 082 6952.

mediakhust.net

 

 

 

Прокоментуй!

(Required)
(Required, will not be published)