Як баба Анця детективом вирішила стати

Наслухалася стара страшних історій про Хуст, різні злочини та наркотики. Аж моторошно їй стало.

— Як ото не можут прикрити порядок навести у вароші? – дивується вона. – Йду я ся сама розбирати. Буду…  дете… детективом… Як у американських кінах!

Сіла в маршрутку і поїхала до міста.

Зустрічає в центрі молодика, підходить до нього і питає:

— Де туй наркотики продают?

Хлопець вилупив на неї квадратні очі:

— Бабко! А вам то для чого?

— Треба! – рішуче заявила баба.

— Ну… нині чи не на кожному кроці можна придбати… навіть біля шкіл… Але найкраще домовлятися через посередників. Так безпечніше. Але ви повинні знати, які саме хочете…

— Травку! Я про ниї много чула! Моя корова ї тоже любит!

У парубка аж щелепа відвисла:

— Ви що… й тварину на гашиш підсадили?

— Нєт. Ото она мене пудсадила. Я таку маржину вже купила…

— Представляю, скільки тоді у вас молоко коштує. Дорого вам така Бурьонка обходиться..

— Хоть не кажи. Но айбо  де того посередника глядати і ко ун такий… Ото як клієнт у чеху?

— Так. Ось вам номер. Дзвоніть йому.

— А ото не міліція? Чи як нині кажут поліція…

— Ні. Це людина, яка має те, що вам потрібно.

— Но пак айно. У ото діло в Хусті много ко замішаний… оби верхи не знали, низи би не чинили… Файно ти дякую, фаттьовику, – відкланялася стара і подумала про себе, що й справді чи не кожен знає, де те дурман-зілля придбати можна.

Зателефонувала баба Анця за вказаним номером і домовилася про зустріч.

За годину до неї підійшов здоровенний чолов’яга.

— Ви що, знущаєтеся? Це вам товар потрібно? Та ви від половини порції в інший вимір відправитеся! – аж закричав він, побачивши літню клієнтку. – Чи ви онукам берете? Що… дістали вже? Погрожують?

— Та нєт, паночку, я корові беру.

— Ви ненормальна! – нервово заплескав у долоні незнайомець. Із вас 20 доларів.

— Кулько, кулько? Та оби в мене 20 доллару било, я би ся ще раз уддала! – рознервувалася стара.

— Не маєте – не беріть! – розвернувся молодик.

Тим часом до нього підійшов хлопець років 20. Стара відійшла і затаїлася неподалік, стежачи за всім, що відбувається.

За кілька секунд один з них витягнув з кишені гроші. Інший – пакетик. Обмінялися, потисли руки і розійшлися.

— Я за сим дітваком прослідкую! – вирішила для себе баба Анця. — Хочу знати, што дале буде.

— Хлопчина подався в сторону Замкової гори. Дорогою припалив цигарку. Баба одразу зрозуміла – не просту…

Стара вирішила підійти до нього, поговорити.

— Добрий динь, хлопчику, – привіталася. – Ти не видів, туй моя корова не пробігала.

Молодик голосно зареготав:

— Пролітала! Тільки що.

— Та де. То кунь був, – зрозумівши, що розмову можна підтримати тальки таким чином, баба продовжила знайомство. – А ти куди йдеш?

— На гриби!

— Так весна ся лиш начала… які гриби можуть бути?

— Різні! Один нагодує, інший мультик покаже.

— А можна з тобов пуйти?

— Якщо не вкрадеш мого єдинорога, то пішли.

Тут уже бабі смішно стало, але подумала про себе:

— Ото сміх крузь сльози. Біда в Хусті… Скоро сюди буде чилядь  їхати не лиш нарциси пахати… а й наркотики. А май біда, што ніко ся нич не боїт. Мают бути й чиновники якісь задіяні…. І в Києві мають тоже про йсе знати. Може й на баразі вже продают… меже молоком і творогом… а дале людям уже й продукти не треба буде… Кошмар!

І тут бабу осінило…

— А сусідський Микола перед дискотеков усе таблетки їв… Так ото ун не хворий! Завто казав, што холодильник у нього в коридорі дракон охраняє! О, Маріє Божа! Пак ун наркоман! Невже і у нашому селі ото чортовоє зілля продают? І ніко не видит? Або усі мовчат… знают і мовчат… а й куди ся дійсно звертати??? До кого??? У нашуй державі іще мене й виннов учинити годні…

Баба зовсім зневірилася у всіх іу всьому. А від хлопця їй чомусь страшно стало…

— Може ня туй убити і ніко му нич не вчинит. Треба йти гет…

— Бабко, ти де, – раптом озвався новий попутник.

Стара аж затрусилась, але вирішила відгукнутись.

— Туй. Што, синку, хочеш?

— Та нічого. А ти хочеш затягнутися?

Баба зрозуміла про що він і думає собі:

— Аж му удкажу, може хоть што ізомнов учинити, аж ся соглашу, тоже наркоманом стану. Упувім му, што першим курила.

Так і зробила.

Молодик розсміявся.

— Тоді ти наша. Хоч і стара. Мені б таку круту бабусю! А ти знаєш, що сталося б із планетою, якби трава зникла?

— Моя би корова здохла, молока би не було, сметани, сиру…

— Ні… Я б не мав що курити, – засміявся хлопець. – А в тебе  тварини вдома є?

— Повно.  Ще й свинь маю, кури, гусок, качок, псу та мачок… А ти што розводиш?

— Ха! Батьків на гроші розвожу!

— Знаєш, синку, мені вже треба йти. Будь здоровий і сокотися! – промовила стара, збагнувши, що й так безсила… і нікого все одно не зможе вивести на чисту воду.

Квапливо вона подалася до зупинки, де просто забігла в маршрутку і поїхала знову в село.

— Слабий із мене детектив. Задарь проїхалася, – задумалася вона. – Із тов  бідов я одна нич не вчиню, треба, оби ся й другі пудключили. Пуйду рано до голови. Най проведе громадські слухання. Може всі вракаши штось і рішиме.

mediakhust.net

Кожні два тижні читайте пригоди Баби Анці у газеті «Наш Хуст».

Прокоментуй!

(Required)
(Required, will not be published)