Де і чому загубилася кінострічка про Хуст?

Американці зняли документальний фільм про події Карпатської України

Нетривале існування Карпатської України, незалежної держави (протягом п’яти місяців, – автономії в складі Чехословаччини) дало життя, серед іншого, кільком документальним фільмам. У мережі легко можна знайти «Трагедію Карпатської України» Каленика Лисюка, що стала для нього особистою трагедією – під час зйомок у Хусті чеські вояки вбили його сина Петра. На жаль, загубилася інша стрічка, знята в часи автономії, – «Україна в огні».

Наразі про зміст того фільму відомо з оголошень, надрукованих 1939 р. газетою «Свобода», що понад століття видається українською мовою в Нью-Джерсі.

16 березня зазначалося, що «Україна в огні» складається з таких елементів (усі цитати подано скорочено, оригінальним правописом): «Частина перша – Західна Україна […] під польським займанцем. Маємо тут чудові краєвиди з Гуцульщини та життя цеї незломної частини української нації, що осіла в зелених Карпатах. Друга частина – Ротердамська трагедія – представляє, на основі зібраних документів та матеріялів […], зимнокровне вбивство улюбленого вожда українського народу Євгена Коновальця. Третя частина фільми «Україна в огні» – це Карпатська Україна, яка творить неначе щасливе заключення тих перших двох части. Побачимо на картині столицю Карпатської України Хуст, його пишні гори й околиці, поодиноких представників влади, як Августина Волошина, Юліяна Ревая, Івана Рогача, уніформованих січовиків «Карпатської Січі», дальше навіть такі сцени, як наслідки діяльності польських терористів, і інше».

Нижче – цікавий опис стрічки з технічного боку: «Фільма «Україна в огні» буде майже в цілости кольорова, матиме музичний, а також вокальний супровід».

Звісно, фільм зацікавить не лише тих, хто хоче побачити кількох відомих письменників взимку 1938–39 рр. у Хусті. Розшукати його – справа вкрай важлива. Для цього треба мати конкретну відповідь на низку запитань.Чи дійсно фільм зняли й показували? Чи не лишився він у планах? Так, у цьому не може бути сумніву. Більше того, демонстрація відбулася в США, щонайменше на північно-східному узбережжі. Тому військові дії на Срібній землі не могли призвести до зникнення стрічки. Про кіносеанси нам відомо з численних оголошень у тій-таки «Свободі». Вже 20 березня 1939 р. було повідомлено, що невдовзі «Україну в огні» переглядатимуть у кількох містах, Нью-Йорк, Джерсі-ситі, Елізабет ,Честер, Філадельфія та інші.

Ціна квитка становила 45 центів для дорослих, 25 – для дітей.

Вже 28 березня з’являється опис глядацьких вражень із Брукліна, насамперед від пацифікацій: «Були там картини, що потрясали глядачів до основ». Про Хуст і околиці згадано наприкінці: «…є теж цікаві картини з Карпатської України».

Ще один відгук «Свобода» подала 1 квітня: «Українські громадяни Нью-Йорку мали недавно нагоду оглядати українську новинкову фільму «Україна в огні», витворену Українським фільмовим мистецтвом в Хусті, а виставлювану філією цього Мистецтва в Ню Йорку. Тяжко сказати, щоб ця фільма робила приємне враження, бо є в ній представлені такі речі, що деколи потрясають душу до самого дна. Цікаві є теж образки з Карпатської України, хоч тепер, коли п’ята наїздника жорстоко роздавила це гарне і шляхотне життя молоденької держави, ці образи навівають глядача смутком. Український витревалий нарід все це переживе. Цю фільму слід побачити, щоб, з одного боку, переконатись про його кривди і муки, а з другого – впевнитись, що він таки вічний, невмирущий».

15 квітня того ж року «Свобода» надрукувала розлогу рецензію на фільм, підписану В. Вітриком:

«Україна в огні» – це схоплене на срібну ленту життя українського народу в його ріжних виявах і чинностях. Схоплене воно не так, як це хотілося б, бо фільма роблена серед обставин не дуже-то догідних. Спеціяльно відноситься це про Західньо-українські землі, де кожний рух не тільки фотографа, але звичайного українця є сліджений і бережений. Та проте «Україна в огні» є свого роду одиноким історичним документом польської політики у відношенні до українців. Хто раз бачив тяжко скатованих українських студентів в Українській народній лічниці, хто бачив з глибокими ранами тіло пані Іванни Блажкевичевої (яка знову арештована, по виході зі шпиталю), цей має у пам’яті  багатомовні документи.

Як шкода, що оператори могли далеко більше накрутити сцен з життя Карпатської України. Січовиків не позволяла чеська влада знімати, проте оператор-фотоґраф таки поробив знимки з них. Картини, що змальовують моменти після жахливого атентату, в якому згинув вожд Евген Коновалець, є без сумніву дуже дорогими для кожнього українця. «Україна в огні» має цю вартість, що вона знята з живого життя. Тому має характер документу й тому варто її бачити».

Були в «Свободі» і кадри з фільму. Вже 13 березня надруковано світлину Августина Волошина з Іваном Рогачем і кількома людьми в одностроях. Підпис: «Картина з фільми «Україна в огні». Насвітлив В. Бльондиненко». 18-го: секретар Волошина (мабуть, знов Рогач) оглядає пошту, розбиту польськими диверсантами. Підпис майже той самий. За десять днів панорамне фото «Селяни вертаються з церкви домів». Ім’я оператора втратило м’який знак – тут він «Блондиненко». Кадри з фільму відомі не лише завдяки «Свободі». Дещо лишилося в паперах згаданого вище Степана Росохи, якими опікується Multicultural History Society of Ontario (Оттава). Один кадр – фотокопію з цього архіву – подав Олександр Пагіря в статті «Польський терор у Карпатській Україні» на сайті «Територія терору».

З тогочасних джерел поза «Свободою» згадка про фільм трапилася мені лише на шпальтах львівських газет: «Українських вістей» і «Діла». Йшлося про виготовлення фільму.

Перша під рубрикою «Вісти з Карпатської України» повідомляла 30 грудня 1938 р. про таке: «Українське фільмове мистецтво. Під такою назвою повстало в Хусті перед двома тижнями товариство, яке відразу приступило до праці й почало накручувати краєзнавчі й документальні фільми з Верховини». Цією знахідкою завдячую Павлу Гай-Нижнику.

Ще цікавіші речі розповідає «Діло» 14 лютого 1939 р. («Вістки з Карпатської України»): «Нова українська фільма. В Хусті накрутили українську звукову фільму з визвольної боротьби України під наголовком «Україна в огні». Сценарій фильми написали Микола Чирський та Бльондиненко. Словний допровід пера письменника Уласа Самчука, мистецьке оформлення Михайла Михалевича. Обстанова краєвидів з Карпатської України, сама дія виведена в Америці в робітнях Василя Авраменка, який випустив уже кілька українських фільм», пише «Українська культура».

Щось повинно було з’явитися також у місцевій пресі, зберегтися в архівах. Про створення УФМ у Хусті є згадка в праці Миколи Вегеша, Маріана Токаря й Михайла Басараба «Карпатська Україна в контексті українського державотворення» (2008): «В грудні 1938 року американські кінематографісти вирішили створити документальний фільм. Тексти до нього мав підготувати Улас Самчук. 14 грудня 1938 року відбулися збори товариства «Українське фільмове мистецтво» під головуванням Степана Росохи. На зборах вибрано провід, до якого ввійшли Ф. Агій, І. Іванецький, Н. Балицька, М. Никоряк, А. Мальницький, С. Росоха, І. Роман, М. Чирський, М. Михалевич, Д. Левицький» (с. 125).

На жаль, додаткових відомостей від авторів отримати не вдалося.

Отже, сумніву в існуванні фільму навесні 1939 р. нема. Друге питання: Чи зберігся він десь і яким чином його можна було б відшукати?

Не дали нічого чисельні звертання до кількох українських установ США й Канади, серед іншого до осередку української культури i освіти в Вінніпезі, де зберігаються плівки, зроблені під час похорону Коновальця 1938 р. – між ними й кольорові.

Про філію «Українського фільмового мистецтва» в США не вдається знайти жодних відомостей – лише «Свобода» зазначила, що воно мало поштову скриньку в Нью-Йорку. Англомовна назва, яку там наведено, – Ukrainian Film Art – в мережі не трапляється.

Прислужитися могла б згадка про Авраменка в «Ділі», але його архівний фонд фільму «Україна в огні» не містить. Так само марні були пошуки серед решти його спадщини, що досі в Канаді (Оттаві насамперед). До того ж дослідник Орест Мартинович запевнив, що видатний режисер не мав зв’язків із «Українським фільмовим мистецтвом» і згадок у його паперах про «Україну в огні» немає. Це підтвердив також архівіст із Оттави Мирон Момрик. Але, як побачимо нижче, технічну допомогу з боку Авраменка під час монтування фільму остаточно відкидати не слід.

Лишається одне: зосередимося на постаті оператора «України в огні» – цілком можливо, що він був і режисером. Це Владислав Папуха (1911–1971), газетяр, комерсант, ресторатор. Він народився в Буфало, хлопцем повернувся з батьками до України, мешкав у Львові, навчався в Варшавському університеті. Десь у 1930 р. поїхав до США вдруге та змінив ім’я на «Володимир Бл(ь)ондиненко», але більшу частину життя був відомий як Уолтер Блондин (Walter P. Blondyn). Англомовні тексти в «Свободі» та Ukrainian Weekly містять і проміжний варіант: Уолтер Блондиненко.

Першу половину 30-х років він був секретарем Василя Авраменка, але згодом кілька разів змінював фах. Від вересня 1938 до березня 1939 р. їздив Польщею, Чехословаччиною та іншими країнами Європи – знімав «Україну в огні». Блондин(енко) мешкав із родиною переважно в штаті Огайо – Клівленді чи околиці. Від дружини Ольги (1917–2006), також американської українки з дому Галамаїв, мав двох доньок: Діану (Diana Roman) й Патрицію (Patricia Blondyn Sanborn). Обидві досі живі, у Діани є три сини. З Патрицією вдалося налагодити листування, вона щиро бажає долучитися до пошуків і промоції батькової спадщини.

Наразі Патриція повідомила, що в неї вдома зберігаються деякі старі фільми. Серед них є невеличкий кольоровий уривок – коні тягнуть візок, комусь допомагають вибратися зі снігу («Україну в огні» знімали саме взимку). Крім того, дещо з цього родина подарувала місцевим українським установам на кшталт музею.

Поки що це єдина надія на успіх. У всякому разі «Україна в огні» не повинна зникнути – принаймні з нашої пам’яті.

Сергій Лунін

mediakhust.net

 

Прокоментуй!

(Required)
(Required, will not be published)