Як баба Анця у салон краси ходила

Вирішила баба Анця трохи змінити зовнішність, літо як-не-як. Зайшла в салон краси і питає адміністратора:

-А кулько у вас морщини розгладити?

-500 гривень за сеанс, – каже дівчина. – Вам хоч 10 потрібно у такому віці.

-А што так дорого? Мені пенсії мало на такі процедури!

-Так і обличчя ж у вас немале, бабусю, – каже молодиця. – Й від габаритів залежить.

-А што ще у вас туй чинят май дешево?

-Багато чого. Макіяж, нарощування вій, манікюр, педикюр, стрижки…

-А што би мені з головов зробити, обим файна була?

-Нічого не можу порадити. У нас у державі відрізати голову заборонено.

-Паніко, я серйозно. Хочу змінитися.

-Зробіть модну стрижку, – радить дівчина.

Баба Анця дякує і адміністратор проводжає її до перукарні. Сідає стара у крісло до дівчини-стажерки і просить змінити її до непізнаваності. Тим часом до іншої перукарки підсідає чоловік.

-Зробіть мені будь ласка, розріз на бороді, – просить.

-Як? – дивується жінка. – Для чого? І це ж зала для жінок!

-Та яка різниця. Дружина краватку подарувала і каже, що тепер її хоче на мені бачити, – сумно відповідає незнайомець. – Єдиний вихід – вирізати шматок бороди, щоб вона могла бачити цей клятий самов’яз.

Тим часом до салону заходить жінка з довжелезним волоссям.

-Ви 500 гривень за мою косу дасте? – питає.

-Я й тисячу за таку красу можу дати. Але для чого вам підстригатися? – дивується перукарка.

-Гаманець забула вдома, А в універмазі таку гарну перуку побачила, купити хочу.

-Но й молодьож у нас пушла, – сердито слухаючи розмови довкола себе бурмоче баба Анця. – Наслухаєтеся ви тут за динь усього.

-Ну, бабусю, клієнти різні бувають. Я, зазвичай, лише мовчу…  Але більшість із них говорять про те, чого їм не вистачає: голодні – про їжу, бідні – про гроші, дівчата – про хлопців, а депутати та  бізнесмени про мораль, честь і совість, – розмірковує дівчина. – А вам чубчик треба залишати? Серединку косою робити?

-Та де! Лиш ножицями! – аж підстрибує стара, не зрозумівши про що йде мова.

-Я мала на увазі, що під нахилом, – виправдовується працівниця салону.

-Та оби файно. Як ся вам любит.

-А ви знаєте, що у вас волосся сильно посивіло.

-Догадуюся. Чи не моглибисте ня стригти май скоро, бо зовсім сіда такими темпами звідси вийду.

-Я пофарбуватися вам хочу запропонувати. Можна фіолетовим… або  блакитним… Неординарно буде, та й структуру волосин така фарба не зіпсує.

-Йой, паніко, не треба. Ліпше ми кажіть, ви точно парехмахерка?

-Ще не зовсім, але вчуся, – скромно відповідає дівчина.

-А кого стриглисьте із райдержадміністрації, із поліції, із прокуратури, із міської ради?

-Та ще нікого. Ви в мене – перша клієнтка.

-Но обим знала, точно бим до вас не сіла у столиць, – сердиться баба, розглядаючи свою майже лису голову у дзеркалі.

Приходить нарешті стара додому і прямо з порогу питає онучку:

-Но як я? Правда зміниламся? Правда я на бабу вже не похожа?

Дивиться на стару Марійка і не впізнає… Знизує плечима й ніяково промовляє:

-На бабусю ти справді не схожа, зате на дідуся – дуже.

-То не знала я, што після такої стрижки, самим довгим волоссям у мене на голові будут брови. Не біда, удросте. Літо довгоє, не буде ня парити пуд шірінков, – вирішила для себе баба Анця й попрямувала готувати обід.

mediakhust.net

Кожні два тижні читайте пригоди Баби Анці у газеті «Наш Хуст».

Прокоментуй!

(Required)
(Required, will not be published)