Як Баба Анця туристів чекала

Почула баба Анця, що весною в Хуст має приїхати з Києва знімальна група.

— Кіно про наш варош будут знімати, – каже дідові. – Інтеренсно, што покажут. Помню, коли Олька Фреймутка була, юй ся ніко не радовав. Баци і з сими як буде?

— А што мают знімати,- цікавиться старий.

— А ко їх знає. Хуст уйграв конкурс сім чудес України. Чудо і приїдут глядати.

— Може їх на нарцисовоє поле поведут?

— Пак айбо они лиш три тижні цвітут і то у маї, а аж у марті приїдут?

— Товди не знаю. Помню, як раз у нас у селі якісь із Полтави були. Звідают сусідку Макрину, як на гору май скоро уйти. А она взяла і розв’язала свого пса. За три мінути на вершину убігли!

— Їду я, діду у варош, сама ся поникаю, што там мож на знімати. Якраз мало яблок продам, пенсію зніму із карточки з банкомата та куплю нам мало риби. І так говіня на носі.

Зібралася стара, сіла у маршрутку – і гайда до міста.

— Ходить центом, роздивляється. Фонтани прикриті, на узбіччях залишки снігу.

— Што ся туй никати будут, не знаю. За 15 мінут мож усьо обойти. Фонтати взимі як НЛО, парк пустий… Хіба на ферму оту поїдут, што майже за городом. Там кури такі великі… африканські. Пропали би.. як ся звут, забулам. Я раз тоже хотіла такоє яйце купити нам із дідом. На місяць би з нього мож яйишницю жарити. Айбо не було якраз у ґазди. У інкубатор усі поклав. Пак я їм своїх кури тоже можу показати. Та ще й гуси і качок.

У задумі баба опинилася на вулиці Рєпіна. Прилаштувалася, розклала крам і пропонує його перехожим, а одночасно цікавиться, як Хуст планує приймати туристів.

— Як думаєте,кулько приїде чиляди? Кіно знімут, покажут, точно дись 120 тисяч… А де они жити будут?

— А й справді, — дивується жіночка, відраховуючи гроші за яблука. — Хостел у місті один, є кілька готелів… але того мало, щоб розмістити всіх гостей.

— А туристу має бути тулько, што яблуко ви ніґде буде впасти. Я можу їх дома приняти. У хижу їх пущу, а сама в няріці буду спати. Хоть мало гроши зароблю. Ще їм і екскурсію устрою! Укажу їм ґаздуство своє, у гори їх поведу…Там атракціону май много, чим у Хусті в паркови…

— А які ж у лісі атракції? – не може зрозуміти покупчиня.

— Йой, паніко. Мож по пенькам скакати, як Янукович колись. Там тулько дерев урізали, што такі си мож розвлєченія придумати, што ви си й не представляєте. І в футбол мож грати… і в волейбол… Скоро всі гори на стадіони ся перетворять… Ліс за границю везут,  панство си кармани грошима набиват, а нас пак топит… ги недавно. Уся в ня пивниця у ледови була. Усьо намокло: крумлі, дині, заварьованя, тушонки… Меблі досі ся сушат. Так напудилисьмеся, што й не представляєте. Ріку аж із другої області пудривати піротехніки приїхали. А ви кажете, скучно у нас, атракціону ниє…

— Такі атркції, як  у вас, і в Шаяні є. Хіба там дерева не потрапляють під сокири? Плюс там і заночувати в хороших умовах можна.

— Ага. А дорога туди яка! Всього одна вулиця і то нормальну, як кажут, європейську учинити не годні. А туди з усьої Укрїни приїжджают гості, ото село мало би бути гордістю района, там  усьо ідеально мало би бути.

— А до вашого населеного пункту хіба дорога нормальна?

— Нєт, канєшно. Де ви в нас нормальні дороги виділи? Айбо в мене хоть май дешево пожити мож, чим у Шаяні. Та й муй дідо годем їм ташки на біціглях пудвезти. Або кум Василь на возі…  Они ще ся так майже ніґда не розвлєкали.

— Ну в Хусті ще більш-менш вулиці полатані… Та й подивитись хоч є на що…

— Ага… у центрі. А ви пройдіться бічними. Усі у ямах, як сито. Болота такі, што мож у них рибу розводити. А поникатися на што? На руїни? В Ужгороді та Мукачеві хоть замки є… А в нас ся всьо розпало. Я люблю Хуст і люблю замок, но там треба серйозно поробити, оби заінтересувати туристу. Чулам, што штось плануют, лише непонятно коли.  Но і… сакури та ще якісь екзотичні дерева туй усадили, айбо они ще малі. А в мене в хащі дуби стогудні та сосни височезні. Най їдут они до мене. Я їм кіно сама устрою!

Жінка ввічливо подякувала бабі за розмову і пішла у справах, а стара відправилася до банкомату та за покупками.

Йде собі й думає:

— А ще я туристам можу козу показати, корову свою, пацята. Они такоє даже в зоопарках не виділи! Можу їм і легенду придумати про Хустнеськоє чудовище. У мене за кертом якраз озеро є. Чим я не екскурсовод!? Най лиш приїжджают. А ще… сувеніру у нас у районі ниє своїх у магазинах, лиш китайські… А треба хтось такоє, оби люди си купили і думу повезли… Хіба што я їм свої фірменні кіфлики предложити можу. Аж захочут си їх на пам’ять про поїздку в Закарпаття лишити, можут просто засушити… у свахи вже так один десять году стоїт. Так што, дорогі гості, ласкаво прошу до себе!

mediakhust.net

Кожні два тижні читайте пригоди Баби Анці у газеті «Наш Хуст».

Прокоментуй!

(Required)
(Required, will not be published)