У гирлі війни: боєць АТО про життя зсередини

Хто краще знає, про те, як боронити рідну землю, як не ті, хто ризикує власним життям у найгарячіших точках держави – на Луганщині та на Донеччині, хто під обстрілами гармат молиться за власну родину та рідну Україну.

На межі двох світів інше сприйняття реальності

Ярослав Климик із Хуста перебуває в зоні АТО ще з червня минулого року. Пішов на фронт добровільно. Родина звістку про доленосний вибір сприйняла боляче, але поставилась до рішучого кроку чоловіка із порозумінням.

-Найбільше тривожились мама та дружина, а також син-третьокласник. Дорослі доньки, одній з яких 18, іншій –  19-років, навпаки – підбадьорювали, вірили в мене, адже ми разом з ними  пройшли Майдан, – ділиться згадками боєць 46-го окремого батальйону спеціального призначення «Донбас-Україна». – До призову я мав роботу, не бідував, просто відчував потребу захищати Вітчизну і патріотизм взяв гору над усіма іншими почуттями.

10 днів, проведених у відпустці вдома з родиною, стали для пана Ярослава дуже емоційними, адже, побувавши там, у епіцентрі збройних сутичок, він почав сприймати світ по-іншому, більш глибоко і по-філософськи.

klymyk1

-Бойові побратими у зоні АТО стають не просто друзями, а братами. Дійсно у критичних ситуаціях виявляється справжня чоловіча дружба, – запевняє 42-річний хустянин. – В основному наша мобільна група тримала лінію оборони біля Горлівки та Артемівська. Між іншим, зі мною служать ще троє мешканців нашого міста. Це – Володимир Іллюк, Павло Попович та Сергій Русин, також є троє хлопців з Ужгорода. Крім того, поміж нами й чимало ветеранів, 40 відсотків бійців воюють вже другий рік. Дехто перейшов до нас від Семенченка, із батальйону Кульчинського та з «Правого Сектора».

Найгірше – очікування

Умови, у яких проживають наші земляки у зоні проведення антитерористичної операції пан Ярослав вражає більш-менш нормальними.

-Живемо в палатках, по 20 осіб, маємо кухаря, але часто готуємо по черзі. Їмо в основному крупи. Як і всі закарпатці, займаємось там садівництвом, самі собі вирощуємо деякі овочі. Раніше виживали виключно завдяки волонтерам і місцевим підприємцям, які допомагали нам. Наразі ж уже чотири місяці як Міністерство вже почало виділяти їжу, форму, техніку. Підпорядковуємося Генштабу. Навіть на Широкому Лані проводили для керівництва показові навчання, – заявляє багатодітний батько.

Найгіршим Ярослав Климик у неоголошеній війні вважає відсутність наказів наступати, якихось активних дій, уявне перемир’я і очікування… А ще, як переконує боєць, на фронті дуже не вистачає медиків.

-Буває й страшно. Не бояться, як кажуть, лише божевільні, – усміхається хустянин. – Були між нами й такі, що дезертирували, які просилися додому. Утім у нас дуже хороший командир із позивним «Філін». Він вміє психологічно розрадити, підтримати, дати правильні настанови. З побратимами ж у всіх такі щирі стосунки, що готові один за одного і в вогонь, і в воду йти. Більша частина наших хлопців – добровольці. Можливо саме тому ми інакше сприймаємо війну, з відданістю захищаємо рідну землю, ділимось останньою скибкою хліба…  У Артемівську, де ми дислокуємось, 30 відсотків населення, до слова, підтримують самопроголошені ДНР та ЛНР. З місцевими, на жаль, дійсно буває важко, є багато сепаратистів, є навіть «засланці» з Росії, Узбекистану.

Слід зазначити, що разом з бойовими товаришами Ярославу Климику вдалося захопити чимало ворожої техніки, танків, РДМ. Справжній герой і відважний захисник Батьківщини не на словах, а з власного досвіду знає, як то боронити державний суверенітет і нести варту миру між пеклом «народних республік» та підконтрольною Україні територією. Розсудливий і скромний військовий запевняє, що найбільше мріє про те, аби не помирали побратими, аби закінчилася війна, щоб цілісна єдина й неподільна нація, врешті-решт, стала невід’ємною часткою європейського співтовариства і щоб у державі минули всі економічні та політичні негаразди.

Марина АЛДОН

mediakhust.net

Прокоментуй!

(Required)
(Required, will not be published)