Андрій Камоліков: «Ніхто нікого силою в АТО не забирає!»

6

Андрій Камоліков: «Ніхто нікого силою в АТО не забирає!»

Так повелося ще з часів Київської Русі, що основу українського війська складали військові дружини, які становили постійну військову силу князя, та народного ополчення – загонів самооборони тих чи інших населених пунктів, які гуртувалися навколо неї.
Однак часи змінилися, і вже декілька століть весь світ формує армію за принципом укладення контрактів чи обов’язкової військової повинності сильної статі, яка у багатьох країнах вважається почесним обов’язком по захисту своєї Батьківщини.
Звісно, зараз наша держава переживає нелегкі часи агресії з боку північного сусіда, тому далеко не всім хочеться випробувати на собі зриви снарядів, бачити полум’я вибухів і відчувати запах пороху…
До того ж, наразі про ситуацію в зоні проведення АТО поширюється чимало інформації, яка не відповідає дійсності. Тож ми попросили очевидця подій, військового комісара Хустського об’єднаного військового комісаріату Андрія Камолікова, поділитися власними враженнями про те, як захищають Вітчизну наші воїни і яким є життя там, у зоні конфлікту.
– Андрію Леонідовичу, згідно із Законом України “Про загальний військовий обов’язок і військову службу” наразі проходить приписка молоді 1999 року народження до Хустської військової дільниці та здійснюються виклики військовозобов’язаних до військового комісаріату. Що ж це за процедури і чи всі краяни їх проходять?
– Щодо призовників, то згідно з Законом усі громадяни, досягнувши 16-ти річного віку, народжені 1999 року, зобов’язані стати на військовий облік за місцем проживання. Так, за нашими даними у комісаріат мало з’явитися 407 мешканців міста й району, утім прийшли тільки 333. 33 осіб не з’явилися взагалі, про причину цього не повідомили, а про решту 47 немає ні слуху, ні духу. Гадаю, перш за все, це зумовлено нехтуванням батьками вимог чинного законодавства країни, в якій ми всі живемо, адже облік – це вимога держави, яку свого часу ми всі разом створили, а не комісаріату.
Щодо обліку військовозобов’язаних, то він проводиться згідно з вимогами керівних документів військового відомства держави і має на меті уточнення облікових даних осіб, які протягом багатьох років перебувають на ньому. Для цього з людиною проводиться бесіда, встановлюється інформація про зміни, які сталися у її житті, скажімо, у складі родини (сімейний стан, кількість неповнолітніх дітей, наявність інших утриманців, чи в змозі вони себе обслуговувати), зміна паспортних даних, інша необхідна для чіткої роботи комісаріату інформація, за допомогою відповідних медичних фахівців повністю перевіряється стан здоров’я. Дані про все це та про особу вносяться до єдиного державного реєстру військовозобов’язаних. При цьому ніхто не переслідує завдання примусового направлення громадянина для несення служби на Сході країни. Такі слухи породжує погана обізнаність та інформованість із тим, що відбувається у країні.
Наголошую, що повістки, які вручають у сільських населених пунктах та в Хусті через начальників військово-облікових столів, зовсім не означають, що хтось когось забирає та відправляє у зону АТО чи ще кудись.
– Ви протягом певного часу самі перебували в зоні проведення АТО. Поділіться, будь ласка, особистими спостереженнями та емоціями від побаченого. Чи мають наші бійці що їсти, чи забезпечуються одягом, у яких умовах проживають?
– Порівняно з квітнем 2015 року, у листопаді-грудні дуже багато що змінилося, при чому у кращий бік. У всіх підрозділах, у яких мені довелося попрацювати і надавати допомогу щодо бойової підготовки, все було приведено до порядку.
Мене приємно здивувало, що місця несення служби модифіковані, оснащені останніми моделями технічних засобів, все приведено до належного вигляду, зокрема, скажімо, у оперативно-тактичному угрупуванні «Луганськ». На полігонах, за 700 метрів від лінії розмежування, я був на практичних стрільбах і мене вразило, як багато всього навчилися наші хлопці за маленький проміжок часу – це й бойова злагодженість, розбирання, збирання автоматів, кулеметів та пістолетів, стрільба з різних видів зброї та багато іншого. Бійці не нехтують розпорядженнями і вказівками командирів, відкинули та не зациклені на своїх політичних уподобаннях, знають свою задачу і просто виконують її. Сподобався також дух патріотизму, який панує між воїнами. Побувавши у багатьох частинах можу запевнити, що проблем щодо обмундирування, харчування, умов проживання, немає. Такий смачний борщ, який готують там хлопці, варить тільки моя мама. Бліндажі облаштовані, люди мають де помитися, де приготувати їжу, де заночувати, де відпочити після чергування, тобто у них є все для нормального, але, звичайно, солдатського життя в умовах воєнних дій. Одяг у всіх чистий, військові забезпечені хорошими берцами, резиновими чоботами. Чи всюди так – стверджувати не берусь, але в тих частинах, де я був, порядок. Щодня на кожний блок-пост приходить і все фіксує комісія ОБСЄ. Про їхню роботу судити не беруся, бо задачі у нас різні. Скажу тільки, що з протилежної нам сторони є багато провокацій.
Емоції ж у зоні АТО зовсім інші. По-перше, там знаходяться люди, в яких вірять та які свідомі того, що за їхніми спинами рідні, друзі, сусіди, країна. Коли їм телефонують кохані, дружини, діти, батьки, вони переживають особливі відчуття, дуже гострі. Не раз хотілося просто підійти і на знак підтримки поплескати їх по плечу. По-друге, там існує справжня чоловіча дружба, де бійці стоять за побратимів горою, кожен впевнений у своєму товаришеві. Загалом у зоні антитерористичної операції всяке може бути і те, що хлопці тримаються колективами, по двоє-троє, добре, адже важливо у випадку нападу вчасно надати іншому допомогу. До речі, всі вони вміють як перев’язувати рани, так і накладати шини, робити все, що необхідно для порятунку друзів, а не просто чекають поки прибудуть лікарі. Надзвичайно позитивно також, що наразі військовослужбовці отримують практичні навички бойової, тактичної, медичної і розвідувальної підготовки. Між іншим, величезна подяка колишнім учасникам бойових дій у Афганістані, так званим «афганцям», які справді наполегливо, клопітливо та по-товариськи вчать молодь багатьох важливих речей. Саме ті бійці, що були на Майдані, першими пішли воювати на Схід, перші дійшли до необхідності організовувати проходження бойового злагодження.
– Чи були Ви у 128-й Закарпатській бригаді?
– Ні. Вона не була в нашій дислокації. З хустянами в зоні АТО, на жаль, не зустрічався. Знайшов, правда, із нашої області кількох хлопців – із Іршави та з Берегова.
– А які особливості контрактної служби? Чи вчасно отримують військові заробітну плату і якою є її розмір?
– Звичайно, що вчасно. Міністерство оборони України виконує свої обіцянки і нині рядові отримують 7 тисяч, а сержанти, які обіймають певні посади – 8 тис. 400 грн. Для Закарпаття це немалі гроші. Адже оплата праці у нас доволі низька, тож більшість краян перебувають на обліку у Центрі зайнятості, їздять на сезонні роботи і роками не бачать родини.
Крім того, усі контрактники забезпечуються соціальним пакетом, а це – ряд пільг на сім’ю, на дітей, матеріальна допомога на оздоровлення та на вирішення соціальних проблем. А ще – при поступленні на військову службу виплачуються так звані «підйомні», розмір яких залежать від військового звання військовозобов’язаного (рядовий/солдат, сержант/старшина, офіцер). Слід зазначити, що на контрактну службу приймаються чоловіки та жінки, віком від 18 до 40 років. Щоб не проходити строкову, можна одразу піти на контрактну форму несення служби. Це може бути термін до закінчення особливого періоду, а також на 3 і на 5 років. Зазначу, у нас проходить професійний, якісний відбір кандидатів. Сюди не потрапляють ні наркомани, ні алкоголіки. Кандидати повинні ще й показати хороші розумові здібності, моральні якості, мати добре здоров’я. До військового комісаріату прибувають мешканці району, але дуже обережно переступають поріг комісаріату. Чого ж бояться хлопці? На мою думку, їх лякає, що підписавши контракт, вони одразу потраплять у зону АТО. Ні! Наразі, аби потратити у вир воєнних дій, протягом визначеного терміну (від півтора до кількох місяців) потрібно пройти відповідну військову підготовку в одному із навчальних центрів Збройних Сил України, де перевірять Ваші особисті людські здібності, фізичну і підготовку, моральні якості, практичні навички стрільби з усіх видів озброєння. Далі кожен має змогу визначитися, де буде проходити подальшу службу написавши рапорт, тобто вільно виявити бажання щодо проходження служби в зоні АТО чи в іншому місці. Контрактнику одразу видають форму, він забезпечується цілодобовим харчуванням за нормами, встановленими КМ України. Після цього людину відправляють туди, куди вона сама бажає. Якщо хоче у 128-му гірсько-піхотну бригаду, їй присвоєно почесну назву «Закарпатська», (розміщена вона у м. Мукачево), йде туди, хоче у окремий інженерно-саперний батальйон «Тиса», що дислокується у м. Виноградово – будь ласка. Просто краянам про це невідомо із-за браку достовірної інформації. Тому запрошуємо всіх бажаючих і кожному готові надати максимум відомостей щодо несення служби.
– Щиро дякую за розмову! Успіхів Вам, а державі – миру. Слава Україні!
Розмовляла Марина ШТЕФУЦА

mediakhust.net

Прокоментуй!

(Required)
(Required, will not be published)