Назарій Павлій: «У людях найбільше ціную саме людяність»

2

Назарій Павлій: «У людях найбільше ціную саме людяність»

Сьогодні у нашій редакційній кав’ярні голова Хустської РДА Назарій Павлій. Як людина молода і креативна, він має неординарні погляди не тільки на роботу, але й на життя. Утім спілкуватися з ним ми будемо не про проблеми та здобутки району, не про соціально-економічні показники, а виключно про особисте, про те, яким є очільник Хустщини поза межами кабінету.
-Доброго ранку, Назарію Івановичу! Сподіваюсь, розпочавши день зі смачної запашної кави, Ви поділитесь із нашими читачами найсокровеннішими думками та найяскравішими дитячими спогадами… Ким, до речі, Ви мріяли стати?
– Доброго ранку. Разом із молодшим братом Михайлом ми були мегаактивними дітьми. Звичайно, інколи бешкетували, не завжди поводились ідеально, але ж така поведінка притаманна майже всій малечі та підліткам. Щодо професії, то у дитинстві мені дуже хотілося стати лікарем. Але коли підростаємо, не завжди все складається так, як ми собі колись напланували і на це, звісно, завжди є свої причини. Однак про те, що врешті-решт я вибрав шлях юриспруденції, не шкодую.
-Яке життєве рішення Вам давалося найважче?
-Без сумніву, найскладнішим для мене було звільнитися з Хустського районного суду. Як на мене, такі важливі кроки, як зміна роботи, завжди психологічно важко робити. Крім того, у суді мене оточував прекрасний дружній колектив, який був для мене другою сім’єю і у якому я реалізувався як спеціаліст. Багато хто – починаючи від керівників, закінчуючи рядовими працівниками мене багато чому навчили. Однак я прийняв для себе рішення, що потрібно розвиватися далі, самовдосконалюватись. Склав кваліфікаційний іспит на адвоката та отримав відповідне свідоцтво. Родина, між іншим, на моє рішення відреагувала по-різному. Одні близькі люди казали, що треба йти далі, інші ж запевняли, що варто залишитися у суді. До речі, мій колишній керівник Михайло Довжанин мене підтримав і сказав, що якщо я маю можливість і хочу професійно рости, краще не «стояти на одному місці».
-Які маєте захоплення, чим цікавитесь крім того, що стосується роботи?
-Дуже люблю читати, а ще – спорт. Взагалі призначення мене на посаду голови РДА багато що змінило у моєму житті та внесло свої корективи. До того часу я регулярно займався різними видами спорту – як важкою атлетикою, так і єдиноборствами. На жаль, зараз із-за об’єктивних причин, у першу чергу, через завантеженість та постійну зайнятість на роботі, у мене немає можливості активно займатися спортом.
-А як любите проводити вільний від основної діяльності час?
-Якщо є якась вільна хвилина, то намагаюся її провести разом з близькими людьми, з коханою дружиною, провідати батьків. Крім того, дуже люблю активний відпочинок. Взагалі у нас така компанія друзів, що періодично організовуємо вилазки в гори, сплави по Тисі на байдарках та й просто дружні посиденьки.
-Чи маєте домашніх улюбленців?
-Особисто я не маю, бо, знову ж таки, не маю на них часу, але кішка дружини Зара вже стала й моєю улюбленицею. Наша елітна красуня з характером, але цікава, любить побавитись.
-Чи багато у вас друзів?
-Вважаю себе комунікабельною людиною, а відтак – і друзів у мене немало. І, що важливо, це приятелі не тільки «для галочки», а справжні товариші, готові підтримати у будь-яку хвилину. Я в них впевнений і можу на них покластися. Тому я вдячний і їм за щирість стосунків, і Богу за таких друзів. Адже навіть народна мудрість стверджує, що краще мати сто друзів, ніж сто карбованців. Звичайно, зараз, на жаль, бачимось рідко, але часто спілкуємося або по телефону, або через соціальні мережі, утім зв’язку ніколи не втрачаємо.
-Що найбільше цінуєте в людях?
-Людяність. Життя інколи змушує нас приймати ті чи інші рішення, які не завжди є популярними і добрими відносно тих, щодо кого ми їх приймаємо. Тому, переконаний, саме у таких ситуаціях найважливішим є залишатися людиною, правильно аргументувати свої вчинки і ставитися з розумінням до будь-яких ситуацій.
-Як ви познайомилися з дружиною? Що в ній зачарувало?
-То вона зі мною познайомилася (усміхається – авт.). На дискотеці я стояв поруч із нашим спільним знайомим. Вікторія підійшла, розпочала розмову. Потім ми почали спілкуватися через соціальні мережі і, до речі, мене в ній найбільше зачарувала саме манера вести діалог, писати грамотно, розумно, культурно, дипломатично. Вона знає що і коли потрібно сказати, що для мене дуже важливо. Спілкування ми продовжили і в телефонному режимі, а відтак – і в реальному житті. Мені подобається, що дружина ніколи не припиняє над собою працювати, постійно прагне довідатися щось нове, є надзвичайно цікавою особистістю. Між іншим, зараз ми разом вивчаємо англійську. Вікторія підтримує мене багато в чому, я в багатьох питаннях раджуся з нею. Тому дякую Богу, що познайомив нас.
-Що вважаєте щастям? Назвіть основні критерії.
-Саме щастя є поняттям дуже відносним. Відносно нього існує багато критеріїв, серед яких і здоров’я, і сім’я, і матеріальний достаток, і духовна рівновага, і багато такого, що нам потрібно у певний момент життя. Гадаю, що саме поєднання цього всього і дає відчуття задоволення, гармонії і щастя.
-Чи цікавитесь мистецтвом? Яким саме?
-Так. Я дуже люблю художню фотографію, музику, поезію. Сам пишу слова, підбираю акорди, співаю, граю на гітарі. Не одну пісню написав для коханої дружини – Вікторії.
-Чи були у житті щасливі збіги обставин?
-Вони є у житті кожного. Були вони і у мене. Однак, на жаль, щось конкретне пригадати просто зараз не можу.
-Що надихає на сміливі кроки?
-Мені подобається відомий вислів Сенеки: «Сумніваєшся – не роби, а коли робиш – то вже не сумнівайся!» Я живу саме за таким принципом. Тому не можу сказати, що мене щось конкретно надихає.
-Як часто ви купуєте книги? Що любите читати?
-Читати люблю дуже, причому літературу різного плану – як книги, які періодично купую, так і газети, журнали. До речі, остання книга, яку я придбав – досить відомий бестселер Айн Ренд «Атлант розправив плечі» про тендітну, але сильну духом, незламну жінку. Під настрій читаю і наукові публікації, і політичні матеріали, і художню літературу. Між іншим, мені дуже імпонує творчість Ремарка. Зокрема, «На західному фронті без змін» рекомендую почитати всім.
-Якщо на шляху до мети трапляються перепони, обиратимете обхідні манівці, чи простуватимете вперед, долаючи труднощі?
-Легкі дороги я не обирав ніколи і не обираю й тепер. У той же час, як на мене, на складному шляху зустрічається менше конкурентів. Але в житті треба бути реалістом і не йти ва-банк, якщо якась конкретна перемога буде мати негативний наслідок – чи для себе особисто, чи для інших, бо то вже так звана «Піррова перемога».
-Як ставитесь до гумору? Ви – весела людина?
-Дуже позитивно і адекватно. Вважаю себе веселою людиною. Компанія, у якій я зростав, добре розуміє гумор, вміє пожартувати і навіть покепкувати. Загалом без жартів життя видається нудним.
-Ви – оптиміст, чи песиміст?
-Оптиміст. Будь-яку ситуацію намагаюся сприймати лише з позитивної точки зору. Колись студентом я прочитав «Десять секретів щастя» Адама Джексона. Книга дуже налаштовує на позитивне світосприйняття. Тому якщо хтось відчуває зневіру, безнадію, раджу неодмінно почитати.
-Чи легко завоювати вашу довіру?
-Нелегко. Але в той же час я – людина відкрита, завжди вислухаю іншого, підтримаю, якщо є можливість, допоможу. Вважаю себе не гордівливим, готовим до пошуків компромісу у будь-якій ситуації. Однак життя навчило мене не підпускати близько до себе людей дуже швидко, бо є й такі, хто може зрадити, або підставити. Утім межа така, думаю, є у кожного.
-Поділіться формулою власного успіху.
-Зверху над нами є певні Сили. Тож саме Господу ми і повинні завдячувати всім, що маємо. Але крім того, будь-які досягнення – це робота – як над професійним рівнем, так і над характером. Отже раджу всім ніколи не зупинятися на досягнутому, ставити перед собою все нові і нові цілі та ніколи не забувати дякувати за все Богу. Якщо людина впала, потрібно потихеньку підводитися, зробити висновки і простувати далі.
-Спасибі за розмову і бажаю Вам успіхів як у житті, так і в роботі.
Розмовляла Марина ШТЕФУЦА

mediakhust.net

Прокоментуй!

(Required)
(Required, will not be published)