Редакційна кав’ярня

5
Михайло Довжанин: «Якби час можна було повернути назад, напевно, я б нічого не міняв»

Правду кажуть, що мудрі люди, прості у спілкуванні. Михайло Довжанин, незважаючи на суддівську недоторканість, є дуже відкритим, відвертим і цікавим співбесідником. У нашій редакційній кав’ярні він охоче погодився поділитися з читачами своїми поглядами на життя, спогадами з дитинства та планами на майбутнє.
-Михайле Михайловичу, які яскраві моменти з дитинства можете пригадати? Що вплинуло на вибір професії?
-Народився я 3 жовтня 1965 року у селі Рокосово, де і відвідував дитсадок, і закінчив школу. Дозвілля з друзями ми проводили у полі, на річці, у лісі, грали у футбол, волейбол… Життя у 70-ті роки було зовсім не таким, як зараз, не було комп’ютерів, планшетів, смартфонів. Тож спілкувалися ми у реалі і багато часу проводили на свіжому повітрі. На вибір фаху вплинуло моє вроджене прагнення захищати слабших, шукати справедливість. Мене завжди зачіпало, коли хтось ображав інших, тож я мріяв, що коли стану дорослим, буду відстоювати права людей. У 7-8 класі я вже знав, що буду юристом. Хоча ще хотілося стати перекладачем, оскільки я дуже любив іноземні мови.
-Чи підтримує вас родина?
-Так, звичайно. Моя дружина Марина є моїм дуже хорошим порадником і надійним сімейним тилом. Працює вона вчителем у Рокосівській ЗОШ. Донька Олеся взагалі вирішила піти моїми стопами і зараз навчається на третьому курсі Львівського Національного університету, між іншим, також на юридичному факультеті. Вона змалечку полюбила мою професію і неодноразово була в мене на роботі, сиділа на засіданнях, знає добре і «полюси» і «мінуси» суддівської діяльності. До речі, це така робота, яку треба саме любити.
-А яким Ви є поза стінами робочого кабінету? Які маєте захоплення?
-На жаль, часу на якийсь серйозний відпочинок не вистачає. Та я люблю ходити в ліс, збирати гриби. Хоча таке хобі актуальне лише у певну пору року. А так – разом з сім’єю відпочиваємо вдома. З донькою, правда, відколи вона стала студенткою, вже бачимось рідше. Але, якщо чесно, я на роботі зранку до вечора, кожен день, і викраяти хвилинку на якесь дозвілля важко. Працювати над справами доводиться навіть у суботу і в неділю.
-А чи захоплюєтеся спортом?
-Колись захоплювався. У школі грав у футбол, в університеті – у гандбол за юридичний факультет, був завжди активним. Зараз же – просто немає часу для спорту.
-Чи маєте якихось домашніх улюбленців?
-Так, звісно! У нас є дуже гарна блакитна британська кішка. Її звати Тіна. Вона дійсно наша улюблениця.
-Яку музику любите слухати?
-Я консерватор. Сучасну попсу не люблю. Мені більше подобається слухати старих рок-співаків, так би мовити – класичний рок.
-Що читаєте? Які Вас книжки цікавлять?
-Переважно художня історична література. Взагалі мені імпонує історична тематика.
-Чи часто мандруєте?
-Ні. Під час відпустки намагаємось виїхати кудись за межі району, як правило, на озеро у Берегово – з розрахунку, щоб вкластися у 2-3 дні.
-Теревізор дивитеся? Улюблену передачу маєте?
Так. Дивлюся футбол, ще з 1975 року вболіваю за київське «Динамо».
-Друзів у Вас багато?
-Ні. Справжніх мало, саме таких, яким можу довіритись, з якими говоримо на будь-які теми. До слова, зустрічаємось ми дуже рідко (раз на місяць чи два), тому що вони так само зайняті.
-Яким є Ваше життєве кредо?
-Досягати цілі, йти до мети, незважаючи на перепони, не спинятись перед труднощами, а також – служити праву, народу і закону.
-Що б хотілося змінити у своєму минулому, якби випала така нагода?
-Якби час можна було повернути назад, напевно, я б нічого не міняв. Єдине, що хотілося б, так це те, щоб наша країна жила в мирі, щоб не було тих проблем, які маємо зараз. Мрію, щоб Україна була єдиною, цілісною і процвітаючою державою.
-Спасибі за розмову. Успіхів Вам, особистого щастя, родинних гараздів, наснаги та витримки, мудрості у роботі і виважених рішень.
Розмовляла Марина ШТЕФУЦА

“Наш Хуст”

mediakhust.net

Прокоментуй!

(Required)
(Required, will not be published)