Волонтер, який став солдатом

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Волонтер, який став солдатом

Продовжуємо серію публікацій про тих, хто захищає територіальну цілісність України в зоні АТО. Сьогодні наша розповідь про хустянина, який пішов на Схід добровольцем, однак зараз воює за мир разом із призовниками – бійцями 14-ої окремої механізованої бригади, частина якої ще в складі 51-ої окремої механізованої бригади (яку було згодом розформовано) віддала життя за Україну під Волновахою.
Усе почалося з акції «Авто в АТО» і пічок-буржуйок
Дмитро Галай – людина з числа тих, хто відчув на собі порох війни, життя у альтанках та землянках, шпиталь, травми на полі бою, а також тугу за рідною домівкою. Вперше він побував у зоні АТО ще торік. До того займався доброчинністю, їздив на передову відвозив машину з речами в АТО, стояв на блокпостах, бачив на власні очі, що таке силове протистояння з сепаратистами та російськими терористами.
-Тоді солдатам жилося дуже важко. Не вистачало ні харчів, ні екіпірування, ні зброї. Разом з добре відомими в місті волонтерами Семеном Грицею та Ігорем Маді, які першими й почали в Хусті проведення «автомобільних» акцій, ми запаковували необхідними для бійців речами транспортні засоби, які передавали нам небайдужі краяни (ремонтували ті автомобілі, пристосовували для екстремальних умов) і відвозили на передову, – пригадує пан Дмитро.
Відтак, побачивши на телебаченні сюжет про те, як робити зі старих балонів пічки-буржуйки, винахідливий хустянин і сам почав їх зварювати для наших солдатів.
-Робити їх зовсім не складно, головне – потрібен метал. Хоч за фахом я не газозварник, не коваль, але впродовж року працював на кузні, тож добре освоїв тонкощі «залізної» справи. Тоді моя перемога кувалась у тилу, але згодом вирішив, що маю бути там, на передовій, записався добровольцем і поїхав на фронт, – зазнається умілець.
Тож незабаром Дмитро Галай справді опинився в військкоматі (про його історію з рентгенівським знімком багато писалося в соцмережах), а відтак – і під Маріуполем…
Жахіття війни і солдатські радощі
Зі слів пана Дмитра, пройшовши 1,5-місячне навчання на Рівненьскому полігоні, він опинився віч-на-віч із військовими буднями.
– До складу нашої бригади увійшли 120 офіцерів з 51-ої, військовослужбовці за контрактом та нові мобілізовані. Зі мною є хлопці з Ужгорода, Мукачева, Виноградова, але найбільше – маріупольців. Спочатку ми жили у доволі складних умовах – спали в ангарах, ліжками слугували збиті з дощок (привезених, між іншим, аж із Рівного) щити. Відтак змінили дислокацію і перебралися, мов кроти, під землю, у бліндажі. Там ми мали спальні мішки, у яких і відпочивали, грілися буржуйками, але вже не моїми, а зробленими іншими волонтерами, – зауважує чоловік.
Найстрашнішим у зоні АТО Дмитро Галай вважає мінометні обстріли з боку супротивника, найрадіснішими же згадками для нього є взяття ворожої техніки.
-Коли в нас стріляють, ніколи не здаємо, куди впадуть уламки. Погано також те, що серед офіцерів є доволі недосвідчені керівники. Не тішить і те, що місцеве населення не має чіткої громадянської позиції. З іншого боку, приємно, що під Маріурполем ми розбили танкову колону російської армії і тоді до РФ відвезли 21 автомобіль із «вантажем 200». Після цього, до речі, протягом тривалого часу в наш бік не було жодного артилерійського обстрілу, – запевняє пан Дмитро.
Слід зазначити, що за сім місяців служби хустський боєць вперше побував вдома аж у жовтні, і то через травму (напередодні лікувався у шпиталі). Утім він з готовністю заявляє, що будь-якої миті готовий повернутися до служби, адже поки не закінчиться війна, цілісність і єдність держави потрібно відстоювати.
Марина АЛДОН

«Наш Хуст»

Прокоментуй!

(Required)
(Required, will not be published)