Чи всі жебраки насправді потребують допомоги?

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Чи всі жебраки насправді потребують допомоги?

Тема жебраків – бездонне море досліджень, бо тут, як і в кримінальних структур… своя ієрархія. Пригадується випадок, коли кілька років тому у одному із сіл Хустщини біля церкви один безхатченко вбив іншого за те, що той не хотівся поступитись насидженим місцем для випрошування милостині… адже в Закарпатті, як правило, більшість старців мають свої «офісні» території.
Несе битий небитого?
Звичайно, за нинішніх умов у державі, коли зарплати знецінюються, а ціни й тарифи підвищуються, ті, хто виходять на вулицю з простягнутою рукою, не сприймаються суспільством настільки негативно, як кілька років тому.
«Прикрість може трапитись із будь-ким», – кажуть перехожі, кидаючи в сумочку незнайомій людині в брудному лахмітті то гривню, то п’ять, то навіть двадцять…Та придивляючись до старців, у свідомості вимальовується певна не зовсім морально-етична картина… яка викликає далеко не співчуття…
На одному з «бойових постів» у центрі Хуста зі світлиною в руках час від часу стоїть жіночка і просить нібито на операцію дитині. Спостерігаю за нею давно. Цілковито здорова «мама недужого хлопчика» не нехтує можливістю клянчити гроші навіть від чоловіка на милицях. При цьому до неї періодично підбігають двоє цілком здорових малюків і теж передають їй «зароблене». Пробую поцікавитись у дітей, на що ж збирають вони. Дівчинка, років 7 відповідає, що на операцію мамі, а хлопчик, років 10, запевняє, що на лікування батька. Дивно, як різняться відповіді… Та очевидно одне, що на обман своїх чад підштовхнула сама мати. Тож із-за таких жебраків людина потім не хоче давати гроші тим, хто справді їх потребує.
Старенька «вчителька»
Літня бабця, яку часто стрічала біля одного з перехресть, завжди представлялась колишнім педагогом і бідкалась, як про неї забули і власні діти, і колишні вихованці, казала, що не має з чого навіть ліки купити. Звісно, кидала їй скільки могла, бо шкодувала літню жінку. Так і інші. Та, як виявилось, учителькою старенька ніколи не працювала і взагалі трудового стажу мала кілька років… і то в колгоспі. А діти про неї зовсім не забули, бо частенько возять її на дорогих автомобілях і у всіх трьох чималі двоповерхові будинки… та й сама жебрачка живе не в глиняній хаті-мазанці, а у великому ошатному будинку.
Спробувала якось поговорити зі «старчихою-педагогом» про її життя-буття. Проте вона, коли зрозуміла, що її «карти відкриті», почала голосно лаятись і проганяти мене зі свого «робочого місця», аби правду про неї не дізнались інші…
На чарку і до чарки…
Утім більшість жебраків справді не аферисти. Відсотків 70 із них випрошують дійсно від необхідності… правда, випити.
Багато хто з хустян пам’ятає зажди «веселу» прохачку Воліку, яка навіть разом з дитиною у візку не відмовлялась від чарочки оковитої. «Квартирувала» вона неподалік центрального міського ринку. Прямо на тротуарі могла й дитя годувати, і сама прямо з пляшки пити спиртне. Там же нерідко і спала… Проте вже кілька років жінку не видно. На жаль, не відома доля ні горе-матері, ні малюка.
І все ж більше жебраків цієї категорії саме представники сильної статі. Чоловіки навіть деколи просять не на шматок хліба, а щиро заявляють: «Дай кілька гривень. Дуже треба похмелитися…» Виправдовувати їх, звісно, не берусь, але ціную відвертість. Тому якщо не й не дати грошей на горілку, але купити хліба такому старцю справді хочеться.
Окремою категорією можна виділити прохачів-музикантів. Однак ці люди заробляють найчесніше з усіх і беруть гроші не за надумані міфи про скалічене життя, не грають нікому на почуттях жалості і милосердя, а відпрацьовують «копійки» майстерним виконанням творів мистецтва.
Зараз, у добу високих технологій, як не прикро, є чимало і «віртуальних старців», які виманюють чималі суми від довірливих краян через Інтернет, вдаючись до усіляких хитрощів… Але це вже зовсім інша тема…
Отож… нікого не закликаю відмовлятись від добрих справ, бо допомагати іншим, безсумнівно, потрібно… але ж довкола стільки справді нужденних, які не сидять посеред вулиці з простягнутою рукою. Тому, перш ніж розстатись із нелегко заробленими гривнями, усе ж варто подумати, кому їх краще віддати: псевдожебраку чи справді вбогій людині… здоровому п’яному старцю, або сироті…
Марина АЛДОН

«Наш Хуст»

Прокоментуй!

(Required)
(Required, will not be published)